Главная » Статьи » «Історія міст і сіл Української РСР»

Балаклія

УДК 93/94 (477.54)

ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)

Закінчення. Читати початок статті

БАЛАКЛІЯ

________________________________________

© І. Я. Мірошніков, Д. Ф. Клочан, М. М. Субота

Величезні зміни сталися в класовій структурі населення. Ще в 1930 році переважна більшість жителів Балаклії (93 проц.) працювала в сільському господарстві. За роки Радянської влади тут були побудовані промкомбінат, харчокомбінат та кілька промислових артілей. У 1926 році стала до ладу електростанція. Багато жителів міста працювали також на залізничному транспорті.

Велика робота була проведена по піднесенню культурно-освітнього рівня населення. Уже в 1921 році в Балаклії, крім початкової чотирикласної школи, діяли три трудові школи. У 1922 році відкрито семирічну школу, реорганізовану згодом у середню. Проводилася робота також по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Тільки в 1925/26 навчальному році школи лікнепу та школи для малописьменних закінчило 134 чоловіки.

Комсомольці організували при клубі хоровий та музичний гуртки. Часто виїжджали вони з виставами та концертами в навколишні села, де проводили громадську та культурну роботу.

Вже в перші роки Радянської влади в Балаклії працювала бібліотека. І комсомольці разом з першою завідуючою бібліотеки П. І. Степановою доклали багато зусиль, щоб залучити якомога більше читачів, популяризувати літературу серед населення.

В роки довоєнних п’ятирічок в місті відкрилися нові культурно-освітні заклади. Тільки у 1938 році на народну освіту тут було асигновано 2586,6 тис. крб., а у 1940 році — 3125,4 тис. крб. Всі діти шкільного віку вчилися. В районі на цей час налічувалося 48 шкіл, де працювали 406 вчителів. Була повністю ліквідована неписьменність серед дорослих.

Про зростання культурного рівня населення міста свідчать і такі факти. У 1913 році жителі Балаклії передплачували лише 30 примірників газет, у 1930 році — 5397 примірників газет і 1992 примірники журналів, а у 1940 році в місті передплачували 9740 газет і 3410 журналів.

Рік у рік зростали видатки держави і на охорону здоров’я. У 1940 році вони становили 1765 тис. крб. Відкрилися лікарня, поліклініка, протималярійна станція, дитяча консультація.

Багато уваги приділялося благоустрою міста. Було споруджено водопровід, водонапірну башту, створено два парки, відкрито кінотеатри, Будинок культури ім. В. І. Леніна, споруджено стадіон. В побут населення увійшли електрика, радіо, телефон. В середині 30-х років електрифіковані також 7 сіл району.

Великими виробничими успіхами зустріли трудящі міста 1.941 рік. Щедрий урожай обіцяли колгоспні поля. 20 червня на бюро райкому партії було розглянуто питання про проведення збиральної кампанії, закріплено за окремими колгоспами комбайнерів. В райкомі також всебічно обговорили і затвердили план благоустрою міста, яким передбачалося звести нові будинки в центрі, заасфальтувати вулиці, насадити дерева. Але здійснити ці плани перешкодила війна.

З перших днів Великої Вітчизняної війни партійна організація Балаклії всю свою роботу підпорядкувала інтересам фронту. З району терміново було відправлено для Червоної Армії 78 автомашин, 41 трактор, 3127 коней та 834 вози.

Понад 2 тис. балаклійців у перші дні війни добровільно подали заяви з проханням прийняти їх до лав Червоної Армії. Для потреб фронту працювало все населення міста. Більше як 8 тисяч чоловік брало участь у будівництві оборонних укріплень.

Коли ворог наблизився до Балаклії, в глиб країни було евакуйоване устаткування підприємств міста, транспорт та частину колгоспного майна. Провадилася робота по організації підпілля. Командиром партизанського загону став М. І. Вербицький (колгоспний агроном селища Лагерів), комісаром — І. П. Колотилов (голова Міловської сільради). Спочатку до загону ввійшло 22 чоловіки, серед них Т. І. Козуб, Т. Н. Коновал, І. Т. Коновал, Г. І. Кравченко, Ф. М. Тарасенко, 1.1. Горлач, К. О. Винник, П. А. Білокопит. Це були жителі Балаклії та інших населених пунктів району. Партизани подавали допомогу воїнам Червоної Армії, що захищали Балаклію. Протягом двох місяців — жовтня і листопада на цій ділянці фронту точилися тяжкі кровопролитні бої.

25 жовтня 1941 року частина німецьких військ підійшла до села Мілової і передмістя Балаклії — селища Лагерів. Гітлерівці не чекали опору. Але загін партизанів зустрів непроханих гостей вогнем. У сутичці під Міловою партизани вбили двох фашистів, одного взяли в полон. Наступного дня вони знищили 6 гітлерівців і захопили в полон офіцера. Доставлений у.штаб військової частини, він дав цінні відомості радянському командуванню. Уже на 1 грудня 1941 року на бойовому рахунку партизанів було 50 вбитих та 12 полонених фашистів.

9 грудня 1941 року, після жорстоких боїв, окупанти захопили Балаклію. Як і в інших тимчасово окупованих районах України, гітлерівці встановили тут жорстокий окупаційний режим. В Балаклії від рук німецько-фашистських загарбників загинуло більше 200 чоловік. У листопаді 1942 року гестапівці вчинили криваву розправу над мешканцями селища Крейдянки (тепер воно в межах міста Балаклії), жителі якого були зв’язані з партизанським загоном. Майже все селище спалили, а людей, які не встигли сховатися, погнали в Балаклію. Через день після арешту 28 чоловік було розстріляно. У 1956 році над могилою закатованих споруджено пам’ятник.

Більше двох тисяч юнаків і дівчат було насильно відправлено до Німеччини з району, в тому числі 378 чоловік з Балаклії.

За рокі окупації Балаклійщина зазнала збитків на суму 1,4 млн. карбованців.

Незважаючи на жорстокий терор окупантів, населення міста не припиняло боротьби. Ні вдень, ні вночі вороги не мали спокою.

Біля лісу, де базувався партизанський загін, проходив шлях на Балаклію. Тут часто злітали в повітря німецькі обози.

У вересні 1942 року партизанський загін підірвав рейки на залізничній дільниці Балаклія — Шебелинка. Було знищено паровоз і вагони з військовим спорядженням, рух на залізниці припинився на три доби. Двічі підривали партизани залізничну колію на переїзді Янківському. На початку травня було спалене приміщення штабу німецького полку в с. Щурівці.

Партизани допомагали також підрозділам Радянської Армії, що потрапляли в оточення. Так, за дорученням командування партизанського загону І. К. Разиньков, який до війни працював-головою колгоспу «Октябрьский борец», допоміг вийти з оточення загонові з 580 червоноармійців та командирів окремих підрозділів 337-ї стрілецької дивізії. Бійці цього загону підбили 4 танки, знищили 50 автоматників. Групу червоноармійців вивів з оточення також Тимофій Коновалов.

Партизани вели серед населення району роз’яснювальну роботу, писали і розповсюджували листівки.

Пошану і любов заслужили у бійців та населення партизанські агітатори — комісар загону І. П. Колотилов та Т. І. Козуб, який до війни працював секретарем райкому комсомолу.

В боротьбі з окупантами партизанам активно допомагало місцеве населення. Багато жителів району мали безпосередні зв’язки з партизанами. Данило Яценко та Петро Чаговець, наприклад, за завданням командування партизанського загону не раз переходили через лінію фронту з цінними відомостями про розташування німецьких військ. Комсомолка В. Г. Марченко разом з подругами зібрала й доставила партизанам 10 цнт хліба, 26 кг тютюну, 8 пар чобіт,/15 шинелей, 30 пар білизни, 8 кулеметів. Вона привела до загону 10 чоловік, в тому числі трьох командирів Радянської Армії.

Важливі доручення командування загону виконували О. С. Палієнко, П. М. Карамиш, І. І. Тереник, комсомолки Л. В. Фешенкова, М. І. Леженіна та інші. Тісний зв’язок з партизанами підтримував і 70-річний рибалка з Лагерів — В. Тебулець. Партизанами та підпільниками в районі було знищено 25 шпигунів, старост і поліцаїв.

Особливо активізувалися партизани на початку 1943 року. 28 січня 1943 року партизанський загін, в якому налічувалось більше 120 бійців, визволив від гітлерівців село Чепіль, відновивши там Радянську владу.

В лютому 1943 року партизани ще до приходу Радянської Армії визволили 27 населених пунктів — Протопопівку, Щурівку, Байрак та інші — і підійшли до Балаклії.

На початку 1943 року війська Південно-Західного фронту під командуванням М. Ф. Ватутіна, переборюючи шалений опір фашистських загарбників, розгорнули наступ за визволення Донбасу. Частини 6-ї Армії цього фронту (командуючий Ф. М. Харитонов) 5 лютого визволили ряд населених пунктів Харківщини, в тому числі і Балаклію. В боях за місто особливо відзначилися 172-а та 993-я стрілецькі дивізії.

Визволивши місто, радянські частини почали наступ на Харків. Але в їх тилу, під Балаклією, лишилась велика група фашистів, які намагалися вирватися з оточення і з’єднатися з гітлерівськими військами в районі Харкова. На перешкоді їм стали партизани. В ніч на 8 лютого в районі т. зв. Торохтієвого залізничного мосту партизанський’ загін зустрівся з ворогом. Перемогли партизани — фашисти залишили на полі бою близько 500 убитих солдатів і офіцерів, багато військової техніки.

За відвагу і мужність у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками велика група партизанів була удостоєна високих урядових нагород. Орденом Червоної Зірки нагороджений командир загону М. І. Вербицький, орденом Червоного Прапора і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня — комісар І. П.Колотилов, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» — Т. І. Козуб, орденом Червоного Прапора і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» — В. Й. Сергієнко. Високими нагородами відзначені партизани В. Г. Марченко, Ф. М. Тарасенко, І. М. Коновал, І. Г. Шаповал та багато інших.

На фронтах війни балаклійці показали себе мужніми воїнами, патріотами своєї Батьківщини. За відвагу, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, близько п’ятисот жителів міста відзначені урядовими нагородами — орденами і медалями. Й. Т. Петченко удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Свято бережуть у своїй пам’яті трудящі міста імена тих, хто загинув у боротьбі з фашистами. Це П. Ю. Палієнко, К. О. Винник, Г. І. Кравченко, Т. Н. Коновал, Г. Д. Волошин, К. В. Уваров, П. Р. Радченко, О. В. Погорєлов, І. Д. Мартиненко, І. І. Горлач, А. Баєв, А. Чміль та інші.

Ніколи не в’януть квіти на могилах воїнів Радянської Армії, які віддали своє життя, захищаючи місто у березні — квітні 1943 року, коли німецько-фашистські війська, оволодівши Харковом та Лозовою, намагалися прорватись через Сіверський Донець. В боях за Балаклію героїчно загинули росіянин-полковник І. М. Ростовцев, його бойові соратники татарин X. М. Муканов та азербайджанець Л. Алієв. Нині іменами цих відважних воїнів названі центральна площа і вулиці Балаклії.

Багато зусиль доклали трудящі міста, щоб відбудувати його після визволення від гітлерівців. Страшні руїни залишили в Балаклії німецько-фашистські загарбники. Були зруйновані промислові підприємства, МТС, господарства колгоспів, культурно-побутові заклади. Купи цегли лишилися від районного Будинку культури, Державного банку, вокзалу.

Партійна організація району розгорнула організаторську та політичну роботу серед населення, щоб якнайшвидше відбудувати господарство.

14 лютого 1943 року відбулося засідання районного комітету партії. Першим секретарем комуністи обрали І. П. Колотилова — колишнього комісара партизанського загону. Виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих очолив секретар партійної організації партизанського загону І. К. Разиньков, комсомольську організацію району — партизанка В. Г. Марченко. Партійна та комсомольська організації району поповнювалися демобілізованими воїнами та активістами району. В жовтні 1943 року на партійному обліку в районі налічувалося 58 членів і 24 кандидати в члени партії, а на 1 листопада 1944 року —144 комуністи і 64 кандидати у члени партії.

Вже на 1 січня 1944 року були відновлені 70 колгоспів району. Перші підсумки відбудовних робіт були підбиті 3—4 січня 1945 року на районній партійній конференції. За цей час трудящі району продали державі 45 тис. цнт хліба, у фонд Радянської Армії передали мільйон карбованців.

Успішно відбудовувалися промислові підприємства, громадські будівлі, житлові будинки. У відбудові міста активну участь брали також військові частини та посланці братніх соціалістичних республік.

Невпізнанним стало місто у післявоєнні роки. Тут діє близько 100 промислових підприємств та організацій. Навесні 1960 року почалося спорудження цементного заводу, який був оголошений Всесоюзною комсомольською будовою. Тепер, коли введені в дію всі технологічні лінії, на заводі виробляється щороку 2,4 млн. тонн цементу, більше ніж вироблялося його в усій царській Росії у 1913 році. Продукція заводу користується широким попитом у найвіддаленіших куточках нашої Батьківщини. Підприємство обладнане найновішим технічним устаткуванням. Тут вперше в Радянському Союзі з’явилися печі-гіганти.

Великі залізобетонні конструкції широкого асортименту випускає Балаклійський завод залізобетонних конструкцій.

В місті розміщені також великі будівельні організації: трест «Промбуд-3», Управління механізації робіт, Шляхове будівельне управління та інші.

На промислових підприємствах та в будівельних організаціях міста працює великий загін робітників, багато передовиків і новаторів виробництва, раціоналізаторів і винахідників. Понад 20 чол. робітників та службовців стали послідовниками Валентини Гаганової, перейшли працювати на відстаючі ділянки виробництва, серед них А. І. Бриковський, М. І. Малиш та інші.

В змаганні за право називатися ударником комуністичної праці беруть участь більше 2 тис. робітників міста. Ряди учасників змагання зростають з кожним днем. На цементному заводі, наприклад, першими почали змагання за комуністичну працю робітники транспортного цеху. Спочатку почесне звання ударника комуністичної праці здобули кочегар Л. П. Карпенко, машиніст-компресорник О. Л. Никоненко, слюсар Б. Й. Коваленко, електрослюсар A. М. Мирзоєв. А на початку 1964 року в боротьбу за звання підприємства комуністичної праці включився весь колектив цементного заводу.

У травні 1964 року присвоєно звання колективу комуністичної праці працівникам відділу фізико-механічних випробувальних лабораторій. На заводі шанують лауреата Державної премії начальника цеху помолу І. В. Гаркушу, старшого електрика кар’єру B. С. Балашова, машиніста сировинних млинів С. В. Пурдю, слюсаря сировинного цеху В. К. Баранова, майстра кар’єру С. Д. Тарасова, механіка сировинного цеху І. П. Лазарева, інженера відділу фізико-механічних випробувальних лабораторій Л. О. Слабко, машиніста тепловоза І. Н. Васильєва, слюсаря транспортного цеху В. В. Рожкова, слюсаря рембудцеху С. Є. Демченка. Комуністи заводу машиніст обертових печей В. І. Голозубов та М. К. Ляма вперше в цементній промисловості почали обслуговувати по дві печі одночасно.,

Зростають ряди новаторів виробництва і на інших підприємствах та будовах міста.

Велику увагу партійна організація Балаклійського району приділяє сільському господарству. Аналізуючи показники розвиту всіх галузей і колгоспного та радгоспного виробництва у світлі рішень березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 року), партійна організація домагається усунення помилок, допущених у керівництві сільським господарством.

Наполегливо працюють трудівники розташованих на території міста колгоспу «Іскра» та другого відділку Вербівського радгоспу, щоб вивести господарство у передові. З червня 1962 року колгосп «Іскра» спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Добру славу заслужили тут своєю працею тваринники А. І. Коляда, І. П. Скичко, Я. О. Кашпур, Т. К. Одерій, а також механізатори колгоспу, очолювані Г. Е. Панасенком.

Неухильно підвищується культурний рівень робітників і колгоспників. У місті 4 середніх та дві восьмирічних школи, школа-інтернат, вечірня школа робітничої молоді, заочна .середня та музична школи. У. 1960 році в Балаклії організовано філіал Харківського заочного машинобудівного технікуму. В 1964 році в технікумі відбувся випуск перших спеціалістів, які тепер працюють на підприємствах Балаклійського району. З 1963 року відкрито відділення Українського заочного політехнічного інституту ,з . енергетичним, металургійним, машинобудівним та іншими факультетами, де навчається близько 200 робітників та службовців міста.

Сповненим великого змісту культурним життям живе Балаклія. Тут до послуг трудящих два будинки культури, чотири клуби, вісім бібліотек, кінотеатри, Будинок піонерів. У районному Будинку культури працюють університети культури і охорони здоров’я, організовано десятки гуртків художньої самодіяльності. Особливою популярністю в місті користується хор учителів середньої школи № 1, оркестр народних інструментів Будинку культури.

Вечори трудової слави, вшанування ветеранів праці, «ленінські п’ятниці» — це тільки короткий перелік форм виховної роботи партійної організації міста серед трудящих.

До проведення «ленінських п’ятниць» районний комітет КП України залучив понад 500 чоловік — керівників партійних і радянських органів, промислових підприємств, радгоспів і колгоспів, працівників охорони здоров’я, народної освіти.

Останньої п’ятниці кожного місяця вони зустрічаються з трудящими, відповідають на їх різноманітні запитання, читають лекції, провадять бесіди. Тематика цих зустрічей заздалегідь планується райкомом партії.

Від часу запровадження «ленінських п’ятниць» — з лютого 1964 року — трудящі міста і району прослухали близько 800 лекцій і доповідей на політичні теми, одержали кваліфіковані консультації.

«Ленінські п’ятниці» сприяють також піднесенню громадської активності робітників і селян, які висловлюють свої пропозиції щодо поліпшення роботи виконкомів Рад депутатів трудящих, підприємств торгівлі і громадського харчування, благоустрою населених пунктів району. Широкого розмаху набрала тут культурно-масова робота на громадських засадах. Кращі драматичні колективи району об’єднує театр народної творчості, який подає їм велику мелодичну допомогу.

Місцеві самодіяльні аматори з честю бережуть славні традиції своєї видатної землячки народної артистки УРСР О. А. Петрусенко. І старше покоління, яке чуло спів Оксани Петрусенко, і молодше, знайоме з її голосом по грамзаписах, говорить про визначну артистку, як про живу. Вона ніколи не забувала про рідне місто, підтримувала зв’язки з колективами художньої самодіяльності. В пам’ять про славну землячку балаклійці відкрили в районному Будинку культури кімнату-музей О. А. Петрусенко, де зібрано матеріали про життя і творчість артистки.

Розширюється в місті і сітка медичних закладів. На околиці Балаклії в сосновому лісі виросло ціле клінічне містечко, де працюють висококваліфіковані спеціалісти.

Щороку трудівники міста відпочивають в санаторіях та інших здравницях. Батьківським піклуванням оточені діти — в місті організовано шість дитячих садків, дитячий комбінат. Влітку на мальовничих берегах Дінця відкриваються піонерські табори, де набираються сил діти трудящих.

Нові промислові підприємства, громадські і культурно-побутові заклади, житлові будинки невпізнанно змінюють вигляд міста. На його східній околиці виріс новий житловий масив — селище нафтовиків, на західній — селище будівельників цементного заводу. Інтенсивно забудовується центр міста — площа Ростовцева та навколишні вулиці. Лише за 1960—1965 роки здано в експлуатацію близько 60 тис. кв. метрів житла, 2700 сімей робітників і службовців одержали сучасні квартири з усіма комунальними вигодами. Напередодні Великої Вітчизняної війни житловий фонд міста складали 2,5 тис. одноповерхових будинків. За станом на 1 січня 1966 року тут 5365 житлових будинків. Будівництво здійснюється окремими мікрорайонами, в яких споруджуються чотири-і п’ятиповерхові будинки. Кожний мікрорайон матиме свою школу, дитячий садок, магазин, спортивні майданчики — все потрібне для населення. У 1963 році стала до ладу автоматична телефонна станція.

Проведено велику роботу по благоустрою міста — заасфальтовані центральні вулиці та площі, будинки освітлені лампами денного світла, прокладено тисячі квадратних метрів тротуарів. Це лише початок у здійсненні проекту перебудови і розширення Балаклії.

Велика увага в цьому проекті приділяється промисловому розвитку міста. Розпочалося будівництво шиферного заводу, заводу азбоцементних труб, дальшого розвитку набере газова промисловість. В найближчі роки передбачено будівництво нових шкіл, дитячих ясел та садків. Буде також збудовано чотири кінотеатри, новий Будинок піонерів, дві великі бібліотеки. Вже завершується спорудження чотириповерхового готелю.

У два рази зросте житловий фонд. В місті закладено два нових парки культури і відпочинку. Велика робота провадиться по газифікації міста, по поліпшенню водопостачання населення — пробурено кілька свердловин, побудована водонапірна башта.

Незабаром Балаклія буде одним з найкрасивіших і найвпорядкованіших міст Харківщини.

 

© І. Я. Мірошніков, 1967, 2017

© Д. Ф. Клочан, 1967, 2017

© М. М. Субота, 1967, 2017

 

Посилання на цю статтю:

Мірошніков І. Я. Балаклія / І. Я. Мірошніков, Д. Ф. Клочан, М. М. Субота // История Змиевского края. – Змиев. – 14.10.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-345, https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-346

Категория: «Історія міст і сіл Української РСР» | Добавил: Yurata (14.10.2017)
Просмотров: 93 | Теги: Балаклія, Історія міст і сіл Української РСР