Главная » Статьи » Труды музейного комплекса Змиевского лицея №1
Мохнач у часи Лісостепової культури меланхленів (сер. VII – сер. III ст. до н. е.)

Publ ID: 1270489730-93

МОХНАЧ У ЧАСИ ЛІСОСТЕПОВОЇ КУЛЬТУРИ МЕЛАНХЛЕНІВ (сер. VII – сер. III ст. до н. е.)

___________________________
© Ю. А. Коловрат
Ліцей № 1 м. Змієва, методична кафедра учителів історії та географії,
Історико-краєзнавчий музей ліцею № 1 м. Змієва
© А. М. Богуславський
учень 9-і класу (2009 – 2010 н.р.) ліцею № 1 м. Змієва,
член гуртку «Юний краєзнавець»

Вперше Мохначанське городище (так у археології називають укріплене поселення) з’явилося за скіфських часів. Територію Північно-Східної України тоді займало землеробське населення, залишки матеріальної культури якого вчені об’єднують умовним терміном Лісостепова археологічна культура (сер. VII – сер. III ст. до н. е.). У басейні Сіверського Донця був розповсюджений сіверськодонецький варіант цієї культури [15, с. 90].

Щодо етнічної належності цього населення, то ще у сер. ХХ ст. Б. А. Шрамко ототожнив племена Лісостепової культури з меланхленами (μελαγχλαινοι «чорносвити»), які згадуються у «Історії» Геродота [Геродот. История. ІV: 20, 107]. До думки Б. А. Шрамка [19, с. 233 – 234] у наступні десятиліття приєдналися Б. Н. Граков [5, с. 164], Б. М. Мозолевський [17], А. А. Моруженко [14, с. 38]. Останнім часом цю гіпотезу підтримали А. В. Бандуровскій і Ю. В. Буйнов [4, с. 119 – 123], доповнивши сформовану систему аргументації рядом нових оригінальних рішень. Цієї точки зору дотримуються також В. К. Михеєв [13, с. 98], В. В. Скирда, Б. П. Зайцев та А. Ф. Парамонов [16, С. 26 – 30]. При цьому за згідно з твердженням В. Н. Топорова, В. В. Іванова, В. В. Сєдова, В. К. Міхеєва, Б. А. Шрамка назва літописного східнослов’янського племені сіверян походить від того ж семантичного ряду: іранське sēv- «чорний» [2, с. 138; 6, с. 51; 13, с. 98; 16, с. 26 – 30; 19, с. 265].

Населення Зміївщини скіфської доби свою господарчу та військово-стратегічну діяльність здійснювало в умовах значного лісового покриву правобережної частини нахилу долини Сіверського Дінця і прилеглого до нього вододілу. Площа, відведена під городище, спочатку була розчищена від лісу. Зрублені дерева в подальшому могли використовуватися як будівельний матеріал для селища і як джерело палива. За аналізом артефактів, тривалість функціонування городища в скіфський період не перевищувала 200 р. (з IV по III ст. до н. е.). На протязі цього часу на його поверхні штучно підтримувалось становище лугово-степного біоценозу. Поверхня оборонних валів і ровів заросла травами. Їх кореневі системи й утворений ґрунтовий гумус чинили закріплюючу дію на субстрат, і тим самим різко знижувалась інтенсивність ерозійних процесів. Для прискорення темпів закріплення валів та ровів травами, могло використовуватися їх обкладення щільно підігнаними один до одного кусками зрізаного в інших місцях дерну [15, с 132].

Матеріали скіфської доби виявлені на 7 селищах. Вони розташовані по обидва боки Дінця. Поселення займали першу надзаплавну терасу лівого і схили правого берегів ріки. Окрім того, артефакти скіфського часу виявлені на території мису городища. Зазначимо, що тільки на одному селищі ці знахідки відкриті під час розкопок; вони містились у слабко насиченому культурному шарі потужністю 20 – 25 см. На всіх, без винятку, селищах матеріали вище зазначеного часу нечисленні (див. рис. 5, 6, 7, 8). На багатошарових пам’ятках вони завжди є другорядними за кількістю, відносно знахідок ранньої залізної доби на території городища, то слід зазначити, що вони трапляються порівняно рідко, не складають окремого культурного горизонту і знаходяться переважно в основі ранньосередньовічного культурного шару чи передматерика. За два роки робіт на городищі не виявлено будь-якого комплексу доби раннього заліза. Розрізи чотирьох південних ліній оборони виявили їх непричетність до скіфського часу [12 , с. 42]. Твердження про належність частини захисних споруд до вказаного періоду базується на інформації зі звіту Б. А. Шрамка, хоча останній і зазначав слабкий вияв скіфського шару на городищі [21, с. 11]. Але В. В. Колода провів шурфування великого північного дворища, що традиційно інтерпретується як скіфське, і не виявив артефактів скіфської доби [12, с. 42].

Таким чином, можна зробити висновок, що у скіфський час на мохначанську територію просунулася невелика група скіфоїдного землеробського населення (найвірогідніше, з басейнів Ворскли, Псла чи Сули). Привід до такої міграції криється, на погляд В. В. Колоди, у необхідності господарського опанування нових територій при тогочасному екстенсивному, а тому екологічно ризикованому, господарстві. Ця міграція відбулася не раніше межі VI – V ст. до н. е., бо чітко визначених ранньоскіфських матеріалів тут не виявлено. Та створити в городищі розвинутий господарський осередок на кшталт тих, що були на «батьківських» територіях, вони не змогли. Складнощі освоєння нового місця проживання крилися в тім, що лівий степовий берег Дінця займали племена кочівників – чи то савроматів, чи то скіфів. Так чи інакше, зіткнення господарських інтересів різних племінних угрупувань не дали змоги землеробам твердо осісти у Мохначі. Багаторічні дослідження площі городища (загалом вивчено близько 2 тис. кв. м.) дають змогу стверджувати, що на його території немає культурного шару ранньої залізної доби [10, с. 10 – 11].

Племена меланхленів населяли територію навколо мису. За центр свого осередку ці племена обрали і почали огороджувати захисними спорудами край ближнього, найбільш придатного мису. Зовнішнім північним краєм слугував глибокий яр, що із заходу врізався у плато. Поглибивши його і створивши таким чином рів, люди здобули матеріал для зведення початкового напільного валу Мохначанського городища [18, с. 337 – 340].

Праці ґрунтознавців засвідчують, що в ранню залізну добу місцеве населення будувало лише захисні споруди по периметру обраної території, сподіваючись використовувати її у випадку небезпеки як сховище та, можливо, для зберігання худоби. Жодних даних про створення додаткових захисних споруд усередині городища ми не маємо. Ці фортифікаційні споруди не було завершено. Про це свідчить неоднорідність ліній захисту. Вздовж усієї захисної споруди зі сходу і заходу було створено ескарпи, доповнені ґрунтовими валами, що підтверджується не лише аналізами ґрунту в північній частині східної лінії захисту, а й дослідженнями в південних частинах східного [15, с. 131 – 132] та західного [10, с. 11] валів.

Отже, ми можемо стверджувати, що в зазначену добу будівництво Мохначанського городища було розпочато у вигляді створення захисних споруд по периметру південної частини мису. Проте роботи, швидше за все, через брак сил та часу, не було доведено до кінця (див. рис. 4, а). Це, ймовірно, і спричинило руйнацію городища, насамперед дерев’яної надвальної частини фортечних конструкцій, що підтверджено даними археологічних досліджень. Зазначимо ще одну деталь: в описану добу північна, найпотужніша лінія валу, що відрізала південну частину мису із городища від плато на правому березі річки, не мала ворітного проїзду [10, с. 12].

Тож меланхлени були засновниками Мохначанського городища та 7 селищ (неукріплених поселень). Покійників своїх меланхлени ховали у курганах різних розмірів, але біля с. Мохнач вони поки що не виявлені.

 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Геродот. История: В 9 книгах / Под общ. ред. С. Л. Утченко. – Л.: Наука, 1972.
  2. Археология СССР с древнейших времён до средневековья: В 20 т. – М.: Наука, 1981 – 2003. – Т. 2. Седов В. В. Восточные славяне в VI – XIII вв. – М.: Наука, 1982.
  3. Археология Украинской ССР: В 3 т. – К.: Наукова думка, 1985. – Т. 2.
  4. Бандуровский А. В., Буйнов Ю. В. Курганы скифского времени (северскодонецкий вариант). – К., 2000.
  5. Граков Б. Н. Скифы. – М.: Наука, 1971.
  6. Коловрат Ю. А. Змиево городище: Краткий краеведческий очерк. – Изд. 3-е, испр. и доп. – Змиев: Компьютерный центр лицея № 1 г. Змиева, 2009. – 64 с.: ил., карт.
  7. Коловрат Ю. А. Поселения скифов на Змиевщине // История Змиевского края. [Электронный документ. Режим доступа: https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-41, https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-45, https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-44]. Доступ – 04.04.2010 г.
  8. Коловрат Ю. А. Природно-климатические условия на Змиевщине в раннем железном веке и средневековье // История Змиевского края. [Электронный документ. Режим доступа: https://colovrat.at.ua/publ/6-1-0-75]. Доступ – 02.03.2010 г.
  9. Колода В. В. Отчёт о полевых исследованиях Средневековой археологической экспедиции ХГПУ им. Г. С. Сковороды в с. Мохнач на Харьковщине. – Х., 2002 // НИАЛ ХГПУ им. Г. С. Сковороды.
  10. Колода В. В. Створення оборонних споруд Мохначанського городища та динаміка заселення його округи // Археологія. – 2007. – № 2. – С. 9 – 15.
  11. Колода В. В. Южная линия обороны городища в с. Мохнач (к проблеме славяно-хазарских отношений) // Восточноевропейский археологический журнал. [Электронный документ. Режим доступа: http://archaeology.kiev.ua/journal/040702/koloda. htm]. Доступ – 04.04.2010 р.
  12. 12. Колода В. В., Колода Т. О. Старожитності с. Мохнач та його округи // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2001. – Ч. 2. – С. 42 – 45.
  13. Міхеєв В. К., Шрамко Б. А. Археологія залізного віку Східної Європи. – Х.: Каравела, 2000.
  14. Моруженко А. А. Историко-культурная общность лесостепных племён междуречья Днепра и Дона в скифское время // Советская археология. – 1989. – № 4.
  15. Свистун Г. Е., Чендев Ю. Г. Восточный участок обороны Мохначанского городища и его природное окружение в древности // Археология лесостепного Левобережья Украины. – 2002. – № 2 / 2003. – № 1. – С. 130 – 135.
  16. Скирда В. В., Зайцев Б. П., Парамонов А. Ф. Из глубины веков: К истории города Харькова. – Х.: ИД «Райдер», 2003.
  17. Тереножкин А. И., Мозолевский Б. Н. Мелитопольский курган. – К.: Наукова думка, 1988.
  18. Чендев Ю. Г., Колода В. В. Архитектура земляных валов городища Мохнач с точки зрения палеографии и почвенной геохимии // Археологічні відкриття в Україні у 2002 – 2003 рр. – К., 2004. – Вип. 6. – С. 337 – 340.
  19. Шрамко Б. А. Древности Северского Донца. – Х.: ХГУ им. А. М. Горького, 1962.
  20. Шрамко Б. А., Михеев В. К., Грубник-Буйнова Л. П. Справочник по археологии Украины: Харьковская область. – К.: Наукова думка, 1977. – 155 с.: ил.
  21. Шрамко Б. А. Отчёт об археологических разведках и раскопках ХГУ в 1953 г. – Х., 1954 // Архів МАЕСУ.

5 квітня 7518 (2010) р.

 

Синтаксис посилання:
Коловрат Ю. А., Богуславський А. М. Мохнач у часи Лісостепової культури меланхленів (сер. VII – сер. III ст. до н. е.) // История Змиевского края. Змиев. 05.04.2010. URL: https://colovrat.at.ua/publ/6-1-0-93

Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):

Мохнач у часи Лісостепової культури меланхленів (сер. VII – сер. III ст. до н. е.) // История Змиевского края. 2010-04-05. URL: https://colovrat.org/publ/6-1-0-93 (дата обращения: 2024-04-26).

Похожие статьи:


Рубрика: Труды музейного комплекса Змиевского лицея №1 | Дата публикации: 2010-04-05 | Просмотров: 3331 | Ключевые слова: колода, мохнач