24. Суспільний устрій, релігія та повсякденне життя Давньої Індії

В середині II тис. до н. е. культура Хамураппі приходить в занепад, причини якого остаточно не з'ясовані. Як одну з них можна розглядати проникнення в Індію з півночі арійських племен. Вони вже були знайомі із залізом і досить швидко перейшли від кочового скотарського до осілого землеробського способу життя з штучним зрошуванням землі.

Подальша культурна традиція Індії передусім знаменна і особливо цікава різноманітністю, складністю духовного життя – виникненням і зміною, боротьбою і співіснуванням, взаємодією і взаємовпливом різних релігій, а також тісно пов'язаних з ними філософських, етичних, естетичних шкіл і вчень. Основні напрями цього непростого шляху відомі нам по найбагатшій літературній спадщині.

Для суспільних представлень древніх арійців характерним явищем була наявність варн  своєрідних станових груп, які стали складатися у них ще до переселення на Індостан. До кінця II тис. до н. е. остаточно складається доктрина про 4 варни, кожна з яких, за переказами, була створена з тієї або іншої частини тіла першолюдини Пуруші (або в пізнішій традиції Праджапаті, втілення бога Брахми): брахмани (жерці) – з вуст; кшатрії (знать, воїни) – з плечей; вайшії (землеробці, ремісники, торговці) — зі стегон; шудри (низи суспільства – слуги, бідняки, переселенці і т. д.) – зі ступнів ніг.

Арійські закони забороняли шлюби поза варнами, не допускали їх змішування, і не дозволяли навіть торкатися до людей, що стоять поза варнами – прибиральників сміття, могильників, катів. Вони так і називалися – «недоторкані». За вдачею арійці вважались надзвичайно емоційними, схильними до вживання хмільних напоїв, азартних ігор, музики.

В епоху «Рігведи» почав складатися й такий суто індійський феномен, як станово-кастова система. Тут вперше обґрунтовувалось морально-правові мотиви поділу індійського суспільства на 4 основні стани: брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшіїв (землероби), шудрів (слуг). Згодом було сформовано ще багато підстанів, каст.

І в сучасній Індії джерелом мудрості вважаються «Веди» – збірники священних гімнів в честь арійських богів. Відомі 4 таких збірники. Найдревніший з них – «Рігведа» – відноситься до III, а частково і до кінця VI тис. до н. е. і складається з 10 книг і 1028 гімнів. Пізніше були складені «Самаведа» і «Яджурведа», що включають в себе співи і жертовні формули. Остання  – «Атхарваведа» – містить магічні формули. До ведійської літератури відносять також різні коментарі до Веди, написані в пізніший період.

Ведична література дає нам уявлення про релігію древніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: небо, повітря і земля. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тис. до н. е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам – Варуні, Індрі, Сур'ї – приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну – його охоронцем, а Шива – руйнівником.

Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара – «блукання», «переродження»), про «дхарму» – закон, моральний порядок і про «карму» – діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає і уявлення про «мокшу» – стан «ненароджуваності і невмирання». Всі ці релігійно-філософські переконання знайдуть своє відображення в пізнішому буддизмі і індуїзмі.

Поделиться
Подписаться на новые конспекты уроков
news
© Мальований В. Ф. | Дата публікації: 2020-03-24 | Переглядів: 208 | Завантажень: 5 | Рейтинг: 5.0/1

Конспекти уроків надані за ліцензією CC BY-NC