УДК 37.035 (477.54)
ББК 74.200.585.4 (4Укр-4Хар-2)
КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ СЕЛА СОКОЛОВЕ
За 12 км від Змієва, на правому березі Можу – притоці Сіверського Дінця, розкинулося село Соколове. Існує декілька легенд виникнення назви села. За першою легендою переселенці з Правобережної України, їдучі по безмежних просторах Дикого поля, зупинилися біля річки, де росло багато дерев, на яких сиділи красиві птахи – соколи, з гордо піднятими головами і гострим влучним поглядом. І сказав старший, кинувши об землю шапку: «Ось тут, у цьому мальовничому краю, де живуть ці вільні, горді птахи, ми закладемо свою слободу, щоб бути такими ж вільними і гордими. І назвемо її «Соколів». За другою легендою, в книзі «Хроніка Дідуницьких, 1865 рік» зазначено, що таку назву новому поселенню дали втікачі від польського гніту, які переселилися з села Лани Соколівські із під Стрия 1648–1654 рр. А відповідно до третьої легенди, назва пішла від пана Соколівського, який нібито заснував поселення. Дійсно, в архівних документах згадується пан Соколівський, якому належали млини на річці Мож. Територія нинішнього села була ще заселена в II-І тис. до н. е. Тут знайдені знаряддя праці епохи бронзи, поселення і кургани скіфського періоду (V–ІІІ ст. до н. е.).
Рис. 1. Герб села Соколове
Герб являє собою геральдичний французький щит, горизонтально поділений навпіл. Кольори цих частин збігаються з кольорами прапора України. У верхній частині зображено сокола як символ села. У нижній частині зображені схрещені козацькі шаблі як символ козацького минулого села, яке було сотенним містечком Соколівської сотні Харківського слобідського козацького полку.
Село Соколів виникло як велика фортеця в першій половині XVII століття, тоді, коли територія нинішньої Харківщини була заселена українцями з Правобережжя, які тікали на Слобідську Україну Московського царства від сваволі та гноблення польських панів. Датою заснування вважається 1678 рік. Соколів входив в лінію укріплень південних кордонів Російської держави: Валки–Коломак–Водолага–Мерефа–Соколів–Зміїв–Балаклія. У містечку Соколів налічувалось 197 дворів і 839 жителів. З самого заснування села в ньому діяло два храми: Архангело-Михайлівський та Успенський, при яких були відкриті церковно-приходські школи. В середині XVIII століття у селі щорічно відбувались 3 ярмарки. 1887 року в селі відкрито земську школу, де з 1903 року учителем початкових класів працювала Анастасія Макарівна Крамарчук, якій в 1949 році було присвоєно звання «Заслуженого вчителя школи Української РСР». Наприкінці 80-х років XIX століття в селі діяла початкова школа, де навчалося 72 учні, в тому числі 9 дівчаток. Також існувало земське училище, де в 1917 році навчалося 57 учнів. 15 грудня 2017 року Соколівська школа відзначила своє 130 річчя.
Рис. 2. Свято-Успенська церква. Фото 1940-х рр.
Рис. 3. Свято-Успенська церква
У грудні 1917 року у селі була встановлена радянська влада. Більшовики розпочали розподіл поміщицької землі та вторгнення кайзерівських військ призупинило здійснення цих планів. У січні 1919 року, після ліквідації німецького окупаційного режиму, радянська влада знову відновилася. У червні 1919 року Соколів перейшов під контроль Збройних сил Півдня Росії, а 18 грудня цього ж року силами ІІ-го Латвійського кавалерійського полку у селі було встановлено радянську владу.
У червні 1925 року 377 чоловік об’єдналися в сільськогосподарський кооператив. Після прийняття комуністичною партією курсу на культурну революцію, в селі відкриваються 4 початкові школи, хати-читальні, групи лікнепу. Так, у 1925–1926 навчальному році в початкових школах навчалося 175 дітей. 1921 року сільська рада відкрила дитячий будинок на 46 місць, клуб, де працювали гуртки художньої самодіяльності. 1929 року було відкрито семирічку, а 1939 – десятирічну школу.
24 жовтня 1941 року гітлерівці село захопили. Окупаційний режим гірким болем відбився на долі соколян: все доросле населення було примушене працювати на окупантів, а молодь було вивезено до Німеччини. Події Великої Вітчизняної війни, а саме, бій під селом є особливо трагічною, та, водночас, героїчною сторінкою історії села. За Соколів, як за важливий плацдарм на підступах до Харкова, у першій половині 1943 року точилися жорстокі бої. В оборонних березневих боях відзначився 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Людвіка Свободи. Цей підрозділ був сформований в місті Бузулук Оренбурзької області із чехів і словаків, які змушені були залишити окуповану нацистами рідну землю і звернулися до радянського командування з проханням направити їх на найвідповідальнішу ділянку фронту. На початку березня батальйон прибув до Харкова, де розмістився в приміщені школи по вулиці Руставелі 11, а З березня він зайняв оборону в районі Миргород–Соколово–Артюхівка. Перша рота під командуванням Отакара Яроша обороняла село Соколове. В цей час воїни 78-го гвардійського стрілецького полку полковника К. Білютіна, 25-ї гвардійської стрілецької дивізії генерала П. Шафаренка прийняли на себе удар головних сил ворога. Особливо відзначився в боях на залізничному переїзді Таранівка–Безпалівка взвод 25 гвардійців під командування лейтенанта Петра Миколайовича Широніна, які повторили подвиг гвардійців-панфіловців. Не прорвавши оборону в селі Таранівка, гітлерівці 8 березня розпочали наступ на Харків через Соколово, де їх зустріли воїни 1-ї роти надпоручика Отакара Яроша. Разом з двома батареями протитанкових гармат М. Мутле і П. Філатова, оборона налічувала 350 воїнів. Проти роти О. Яроша гітлерівці кинули два батальйони автоматників, 60 танків та бронетранспортерів. Мужньо бились чехословацькі воїни. Смертю хоробрих загинув Отакар Ярош. Ворогові вдалося вдертися в село та завдання, яке було поставлено перед воїнами, було виконано – гітлерівські танки не змогли пройти через річку Мож.
Точився бій, запеклий бій, і день ставав, як ніч,
Тут чулась в лаві громовій чехословацька річ.
Ходив в атаку Отакар, здригнулася земля,
І танки тінями примар повзли й повзли здаля.
Шепочуть ранені вуста: Вперед! Вперед... Води...
Земля гаряча, мов плита, все рідшають ряди.
І дим село заслав до хмар, летить з дерев кора.
Тримайся, Ярош Отакар, уже гримить «Ура!».
Ідуть з підмогою браги, одну хоч мить зажди,
Та вже йому не підвестись – заснув він назавжди.
Радянське командування високо оцінило мужність чехословацьких воїнів: Отакару Ярошу – першому із іноземців присвоєно звання Героя Радянського Союзу, Людвік Свобода нагороджений орденом Леніна, 86 солдат і офіцерів – орденами і медалями. У боях за визволення села 28 серпня 1943 року загинув старший сержант 303 стрілецької дивізії Григорій Степанович Посохов, який із свого кулемета знищив до 300 гітлерівців. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За мужність і відвагу, проявлену в боях під час Великої Вітчизняної війни, багато жителів села було нагороджено орденами і медалями, а двом із них присвоєно звання Героя Радянського Союзу – Міщенку Івану Васильовичу за форсування Прип’яті восени 1943 року та Шемигону Олексію Родіоновичу (посмертно), який під час Ясько-Кишинівської операції 1944 року повторив подвиг Олександра Матросова.
28 серпня 1943 село було звільнено від окупантів, але все життя села було підпорядковане фронту. Йшов час і поступово життя налагоджувалося. Всебічну допомогу у відбудові зруйнованого війною господарства селянам надавала держава. Навесні 1944 року держава направила в Соколів 150 т сортового насіння ярої пшениці, вівса, ячменю та гречки. Неоціненна допомога була з боку робітників Харківського тракторного заводу. На 1949 рік колгосп «Жовтнева перемога» повністю освоїв свою посівну площу.
1971 року колгосп був реорганізований в радгосп «Дружба», який перетворився на велике господарство. Невпізнанно змінився загальний вид села: виросли двоповерхові будинки, триповерхова школа, Будинок культури, дитячий садок, торговий центр, розпочало діяти районне госпрозрахункове об’єднання громадського харчування, медична амбулаторія, навколо братських могил виріс парк «Дружба», за якими доглядають учні місцевої школи.
Рис. 4. Соколівський навчально-виховний комплекс ім. Отакара Яроша
1958 року було відкрито Музей радянсько-чехословацької дружби, який на даний час вже відвідало більше трьох мільйонів чоловік. Сьогодні – це Музей Бойового братерства. 1961 року до села приїздив сам Л. Свобода, 1963 р. – Богумір Ломський, Міністр Національної оборони ЧССР, в минулому – боєць роти Яроша. 1973 р. на річницю бою Соколів відвідали брат Отакара Яроша Володимир; двічі Герой Радянського Союзу, командир партизанського з'єднання Олексій Федоров; тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін; Герої Радянського Союзу – широнінці Іван Вернигоренко, Олександр Торопов, Олександр Тюрін, Петро Широнін; космонавт СРСР Георгій Береговий; чехи – учасники боїв та представники 100 країн світу.
Рис. 5. Музей бойового братерства
Соколяни підтримують тісні зв’язки з Чехією і Словаччиною. Традиційно на ювілейну річницю бою в с. Соколове проходить історична реконструкція бою. 8–9 березня 2018 року Соколове також зустрічав багато гостей. На честь відзначення 75-річчя бою в селі були проведені мітинги біля музею та меморіалу загиблим під час війни, масштабна реконструкція бою, святковий концерт та ярмарок. В урочистостях взяли участь Надзвичайний і Повноважний посол Чеської Республіки в Україні Радек Матула, Надзвичайний і Повноважний посол Словацької Республіки в Україні Юрай Сівачек, міністр оборони Чеської Республіки Карла Шлехтова, перший заступник начальника Генерального Штабу Армії Чеської Республіки генерал-поручник Юрій Балун, заступник начальника Генерального Штабу Армії Словацької Республіки лейтенант-генерал Павел Маско, військовий аташе Чеської Республіки в України підполковник Радек Клапіл, голова ради оборони Чеської республіки, депутат парламенту Чеської Республіки, мер Праги-2 Яна Чернохова, заступник голови Чеської організації легіонерів бригадний генерал Вацлав Кухинька, голова та представники громадської організації «Sokolovo.p.s.» (Чехія) Мартін Жур та багато інших.
Джерело:
Краєзнавчі шляхи Слобожанщини: Збірник інформаційно-методичних матеріалів. Х. 2019. Вип. ХІІ. С. 38–41.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Короткий нарис історії села Соколове // История Змиевского края. 2021-07-15. URL: https://colovrat.org/publ/17-1-0-439 (дата обращения: 2024-04-26).
Похожие статьи: