Главная » Статьи » «Історія міст і сіл Української РСР»

Соколів

УДК 93/94 (477.54)

ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)

СОКОЛІВ

_______________________

© А. Ю. Гафт, О. М. Куц

Соколів — село, центр сільської Ради, розкинулось на правому березі річки Можу (притоки Сіверського Дінця), за 12 км на північний захід від районного центру, на відстані 6 км від найближчої залізничної станції — роз’їзду Первомайський. З Харковом село сполучене, крім залізниці, також і асфальтованим шляхом. Населення — 1560 чоловік. Соколівській сільській Раді підпорядковані населені пункти Бірочок Перший, Бірочок Другий, Вилівка, Глибока Долина, Гришківка, Диптани.

На території нинішнього Соколова були розташовані древні поселення часів неоліту (IV тисячоліття до н. е.), періоду бронзи (II—І тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (V—III ст. до н. е.) г.

Виникнення села припадає на 60-і рр. XVII ст., час, коли Слобожанщина інтенсивно заселялася втікачами-українцями з Правобережжя, які шукали порятунку від сваволі та гноблення польських панів. Тут, на південних кордонах Російської держави, Соколів стає одним з численних укріплень проти нападу кримських татар. Але укріплення та сили захисників Соколова наприкінці XVII ст. були ще дуже слабкими, щоб стримати ворожий натиск. Розбійницькі набіги татар завдавали великої шкоди місцевому населенню. Так, в історичних джерелах вказується, що 1668 року «Соколів грабують татари, але хоробрий полковник Черніговець відбиває їх», і що особливо спустошливий характер мали напади татар на Соколів у 1692, 1694 та 1714 роках.

На початку XVIII століття царський уряд вживає ряд заходів по зміцненню південних кордонів держави. Зокрема будується нова лінія укріплень: Валки — Коломак — Водолага — Мерефа — Соколів — Зміїв — Балаклія. У Соколові, який на той час став уже сотенним містечком Харківського полку, будується острог окружністю близько 300 метрів, з надовбнями та чотирма баштами; все це оточується глибоким ровом.

В 1732 році у містечку налічувалось 197 дворів, 839 жителів. Серед них 174 козаки, 548 козацьких підпомічників, 27 робітних людей, 14 російських військово-служилих людей та інші.

У середині XVIII століття в Соколові щорічно відбувались три ярмарки, на які прибували жителі сусідніх сіл. Особливо багато на цих ярмарках продавалося місцевих товарів: шкіряних та гончарних виробів.

Поступово із козацької старшини та військовослужилих людей Соколова утворилася панівна верхівка, яка утискувала основну масу козаків та козацьких підпомічників, захоплювала общинні угіддя. Протягом першої половини XVIII століття великі земельні ділянки тут придбали соколівський сотник Жуков, майор драгунського полку Прокоф’єв та інші. Козацька верхівка Соколова збагачувалася також за рахунок різних промислів. Так, сотник Соколова у 1735 році здобув собі право поставити греблю на річці Можі й побудувати млин та винокурні.

Указом 1783 року на всій Слобожанщині був ліквідований полковий устрій. Рядове козацтво та підпомічники Соколова переводилися на становище державних селян і обкладалися непосильними податками. Селяни Соколова неодноразово виступали проти гноблення; царат жорстоко розправлявся з повсталими. Так, 23 грудня 1766 р. в село прибув каральний загін; жителів силоміць примушували здавати податки, багатьох селян було покарано шомполами, кинуто до в’язниці.

Після введення обов’язкових викупних платежів селяни Соколова були переобтяжені безліччю податків. Так, у 1887 році Соколівська громада змушена була платити 8642 крб. державного податку, 1313 — земського, 1003 — волосного, 540 — сільського, 730 крб.— страхового. Якщо зважити на те, що чоловіче населення соколівської сільської громади в цей час становило всього 1197 чол., то можна уявити собі, яким великим тягарем для селянства була сплата цих численних податків. Багато селян були змушені тимчасово покидати село, йти на заробітки, щоб виплатити податки, якось підтримати своє занепадаюче господарство. Так, у 1882 році із Соколова на Кубань, Чорномор’я пішло 120 чол., у 1883 році — 166 чол., 1884 — 84 чоловіки. Внаслідок масового зубожіння селяни продавали свою землю або віддавали її під заклад куркулям та поміщикам.

Місцеві багатії, зокрема Збукар та Яковенко, в кінці XIX століття значно збільшили свої володіння і мали вже понад 2 тис. десятин орної землі. Майже стільки ж належало іншим селянам. Багато соколян, щоб якось прожити, назавжди покидали село і направлялися в Харків або йшли працювати на залізницю.

В період революції 1905—1907 рр. революційні настрої ширяться і серед трудящих Соколова. Ще в 1902 році жандарми знаходили у селян листівки під назвою «Первое мая». Революційна пропаганда, зокрема розповсюдження 1906 року прокламації «Новое издевательство над рабочим классом», мала великий вплив на селянство 4. Восени того ж року в Соколові селяни розгромили господарство куркуля Яковенка і маєтки поміщиків Ковтуна та Сисоєва.

Після поразки революції 1905—1907 рр., у період столипінської реакції, в Соколові виникають великі куркульські господарства Коваленка, Жукова, Єрьоміна, які володіли більше як тисячею десятин орної землі. І в той же час все більше і більше селян розоряється, йде на заробітки по глитайських господарствах та поміщицьких економіях.

Не тільки злидні, а й темнота і забобони гнітили селян. На більш як тритисячне населення соколівської громади в кінці 80-х років XIX століття припадала лише одна початкова школа. В 1887 році тут навчалося всього 72 учні, з них тільки 9 дівчаток. У 1914 році з великими труднощами Зміївській повітовій земській управі вдалося організувати в Соколові народну бібліотеку. Не кращою була і справа охорони здоров’я; напередодні Жовтневої революції в селі лише інколи бував роз’їзний земський фельдшер.

Після перемоги Лютневої революції вплив більшовиків у Соколові значно посилюється. Так, у березні 1917 року, коли на сільських зборах представник Харківського більшовицького комітету партії П. Г. Аров розповів селянам про становище в країні і про програму більшовиків у питаннях війни, миру та землі, селяни гаряче схвалили цю програму. К. Г. Жуков — старий комуніст — згадує, що на зборах тоді виступив також есер Веретенов, батько якого мав по сусідству з Соколовим хутір і багато землі. Коли Веретенов проголосив лозунг «Війна до переможного кінця, землю викупити у поміщиків через селянський банк»,— селяни вигнали його з села. Такі настрої були серед трудящих усього повіту.

Зміївський повітовий з’їзд Рад селянських депутатів 14 вересня 1917 року рішуче висловився проти угодовських партій, які противились розриву коаліції з буржуазією і негайному припиненню імперіалістичної війни.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, з перших днів встановлення Радянської влади в Соколові почали проводитись в життя декрети та постанови робітничо-селянського уряду, насамперед розподілялися між біднотою конфісковані поміщицькі землі. Але вторгнення кайзерівських військ на Україну в 1918 році припинило здійснення цих заходів. В січні 1919 року, після ліквідації німецького окупаційного режиму на Україні, Радянська влада в Соколові відновлюється. Соколівська волосна Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів знову налагоджує свою роботу 1. Понад 200 чоловік іде до лав Червоної Армії.

Наприкінці червня 1919 року Соколів було захоплено військами Денікіна. В селі відновлюються старі порядки. Земля була повернена поміщикам, у селі запанував білогвардійський терор. У Соколові активно діяла підпільна група, організаторами якої були К. П. Нечипуренко та І. С. Лимар. Денікінській контррозвідці вдалося схопити їх. Нечипуренка було розстріляно, а Лимар випадково лишився живий — при розстрілі він був тяжко поранений. Його підібрали односельчани і вилікували. Після цього він боровся за владу Рад на фронтах громадянської війни, був одним з організаторів колективізації на селі і передовиком колгоспного виробництва майже до останніх років свого життя (помер 1962 року). Активну участь у боротьбі проти денікінців брали також П. В. Філоненко (1886—1963) та П. П. Кононенко (1898—1963).

В грудні 1919 року Соколів було визволено від денікінських банд. Керуючись декретом робітничо-селянського уряду України про організацію влади на місцях, політвідділ військової частини, що визволяла Соколів, допомагає створити в селі із числа бідноти волревком. До його складу ввійшли К. Г. Жуков (голова волревкому), І. С. Лимар, Г. П. Лабунський.

Серед питань, що їх вирішував волревком, першорядне значення мали заходи, пов’язані з організацією боротьби проти контрреволюції і постачанням продовольства та фуражу для частин Червоної Армії. У квітні 1920 року проходять вибори до волосної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Як і в усьому Зміївському повіті, ці вибори пройшли в обстановці загального піднесення, ще активнішої підтримки Радянської влади не лише біднотою, а й переважною більшістю середняків.

Після обрання Ради Соколівський волревком передав свої функції обраному на волосному з’їзді виконкому Ради, який розгорнув політичну, господарську та культурно-освітню роботу. Із врожаю 1920 року по продрозверстці було здано 3426 пудів хліба.

Сім’ям червоноармійців подавалася допомога під час оранки та обмолоту врожаю, допомагали також посівним матеріалом, грішми, мануфактурою. Була налагоджена робота бібліотеки, організована хата-читальня.

Члени волосної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів провадили велику роботу, особливо в питаннях продовольчої політики. Ця робота мала тоді дуже велике значення — саме в другій половині 1920 року по Зміївському повіту прокотилася хвиля бандитизму, який мав на меті зірвати проведення продрозверстки, внести розгубленість і дезорганізацію в роботу радянських органів. Напружене становище в Соколові підігрівалося ворожою агітацією куркулів та спекулянтів.

Вирішальна роль в успішному проведенні радянського будівництва в Соколові, в економічному та культурному розвитку села належить партійній організації. Партійний осередок тут діяв уже в квітні 1919 року. У 1920 році комуністи Соколова були в числі учасників першого суботника у Зміївському повіті. Разом з делегатами повітової безпартійної конференції вони працювали на вантаженні лісу для Харкова. В роки відбудови народного господарства, в умовах пожвавлення куркульсько-непманських елементів, партосередок села добився піднесення рівня політичної свідомості та активності переважної більшості населення. На загальних зборах 22 січня 1922 року селяни прийняли рішення, в якому зазначалося: «Ми, громадяни Соколова, вітаємо Радянський уряд, який видав новий земельний закон…, що сприятиме відновленню нашого сільського господарства та промисловості України». А 10 березня 1922 року було ухвалено сплатити продовольчий податок достроково.

Високу політичну зрілість селяни Соколова продемонстрували у важкий для країни час, коли партія і народ залишилися без великого Леніна. На мітингу з приводу смерті вождя селяни з болем говорили про тяжку втрату. В спеціальній ухвалі вони відзначали: «…Велике горе не зламає нас, воно ще більше згуртує нас у велику сім’ю, як це буває після смерті батька, коли його діти гуртуються ще тісніше, стають ще ближче один до одного…». Ухвала мітингу закінчувалася словами: «За перемогу, за справу, яку розпочав Володимир Ілліч!». Комуністи й безпартійний актив села зобов’язалися систематично вивчати твори великого Леніна.

Одним із результатів наполегливої роботи соколівського партосередку були успіхи в проведенні різних політичних кампаній. Так, у виборах до Рад 1924 року брала активну участь переважна більшість селян.

У своїй роботі соколівський партосередок постійно спирався на комнезам і комсомол. Комнезам у Соколові було організовано 21 серпня 1922 року; наприкінці 1925 року він налічував 155 чоловік.

Комнезам разом з органами влади вирішував питання про допомогу продовольством населенню міст, про обкладання селян єдиним сільськогосподарським податком, розробляв заходи по меліорації луків і землеустрою, а також обмежував куркулів у застосуванні найманої праці. В цьому ж напрямі — охорони інтересів наймитів від надмірного визиску їх куркулями — діяла також спілка робітників землі та лісу, яка об’єднувала в 1925 році понад 100 чоловік. У Соколові в цей час систематично використовували найману працю 8 дворів, сезонно — значно більше. Багато бідняків через злидні були змушені здавати свою землю в оренду і шукати заробітків за межами села. Комнезами і робітком спілки робітників землі та лісу надавали пільги та допомогу біднякам-наймитам і притягали до судової відповідальності куркулів, що порушували закони про оренду та найману працю. Але всі ці заходи не могли вирішити назрілих соціальних проблем.

На порядок денний стає питання докорінної перебудови села на основі соціалістичного кооперування.

Важливим кроком на цьому шляху була організація в Соколові споживчої кооперативної спілки (1924 р.). У червні 1925 року ця спілка об’єднувала понад 60 чол. На 1 січня 1926 року кількість її членів досягла 378 чол. У своєму розпорядженні спілка мала крамницю по продажу сільськогосподарського реманенту і товарів широкого вжитку, а також прокатний пункт, де було два культиватори, сортувалка, молотарка, кілька борін.

Коли партія взяла курс на соціалістичну індустріалізацію країни, кооперативний рух у Соколові набрав особливо великого розмаху. В село стало прибувати все більше техніки. В 1928 році було організовано ТСОЗ, який об’єднав близько 30 дворів.

У 1931 році було створено велику артіль «Жовтнева перемога». Її першими організаторами були М. І. Коцюр, К. Я. Миргород, М. С. Іщенко, О. І. Кривко, І. М. Писаренко та ін. В 1932—33 рр. у Соколові було повністю завершено колективізацію. Велику роль у розвитку господарства відіграла організація 1933 року першої в районі Зміївської МТС. Тракторний парк МТС за перші два роки існування забезпечив землі колгоспу оранкою та сівбою і майже наполовину — збиранням урожаю.

В артілі виросли нові люди колгоспного виробництва, передовики праці. Так, 1936 року колгоспники І. С. Писаренко, І. Я. Голиченко одними з перших у .районі впоралися з сівбою ранніх зернових. За самовіддану працю зоотехнік Н. І. Гевліч була занесена на районну Дошку пошани. Таких людей з новим ставленням до праці ставало все більше.

Зросла і культура села. В спадщину від дореволюційних часів Соколову дісталось однокласне земське училище, де 1917 року навчалося 53 учні. А в 1925/26 Навчальному році в селі було 4 початкові школи, в яких працювало 8 учителів. У цих школах навчалися не тільки діти, а й підлітки та дорослі. У 1929 році була відкрита семирічна школа, в якій навчалося 234 учні.

Школа давала учням не лише основи знань, а й прищеплювала любов до праці. Учні 7-го класу в 1930 році виробили 143 трудодні, брали активну участь у святі колективізації, збирали кошти у «Фонд інтернаціональної копійки». У 1939 році в Соколові була відкрита школа-десятирічка.

Лише за Радянської влади жителі села почали одержувати необхідну медичну допомогу. В 1921 році було відкрито амбулаторію, де працювали два фельдшери та одна санітарка. А в 1925 році в селі вже діяла невеличка лікарня, де був лікар. У районній лікарні (за 12 км від Соколова) до послуг селян були висококваліфіковані лікарі, добре обладнані кабінети. Перед Великою Вітчизняною війною в селі було споруджено багато будинків, клуб.

Коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на нашу країну, населення Соколова разом з усіма радянськими людьми стало на захист Вітчизни. При наближенні фронту частина колгоспників разом з артільним добром була евакуйована вглиб країни. 24 жовтня 1941 р. фашисти захопили село.

З перших днів окупації в Соколові почала діяти підпільна організація. Очолював її призначений Зміївським підпільним райкомом партії лікар Д. Ф. Косенко. До складу організації входили голова сільради комуніст Д. І. Чернявський, колгоспний бригадир комуніст П. А. Яковенко, колгоспники І. М. Диптан, Н. Є. Онопко. Згодом склад підпільників поповнився.

Соколівське підпілля було зв’язане з партизанами, які базувались у місцевих лісах. Очолював партизанський загін С. І. Любченко — член партії з 1918 року, командир ескадрону в роки громадянської війни, активний учасник колективізації у Зміївському районі. Від партизанів підпільники одержували брошури та листівки і поширювали їх серед населення. За зиму 1941—1942 рр. було розповсюджено понад 2500 листівок. Партизанський загін завдавав фашистам відчутних ударів.

Партизанам доводилося діяти в дуже складних умовах. Взимку 1941—1942 рр. загін вів боротьбу в прифронтовій смузі, насиченій ворожими військами. Це утруднювало маневреність груп і зв’язок з підпільниками. Навесні 1942 року фашисти посилили каральні операції проти патріотів. Партизанський загін було розбито. Поліцаї напали на слід підпільників. Чернявський та Яковенко були розстріляні.

Фашисти закатували багато інших патріотів. Серед них — X. П. Мандич, П. Т. Іщенко, П. І. Шемет, Г. Т. Мокієнко, М. А. Хоменко, подружжя Голиченко. Із Соколова у фашистську неволю відправлено понад 80 юнаків і дівчат.

За село Соколів, як важливий плацдарм на підступах до Харкова, зимою та влітку 1943 року точилися жорстокі бої.

З березня 1943 року в районі Соколова зайняв оборону 1-й окремий чехословацький батальон «Свобода» під командуванням підполковника Людвика Свободи.

Цей підрозділ було сформовано в районі Бузулука, коли чехословацькі воїни, змушені залишити окуповану фашистами рідну землю, звернулися до радянського командування з проханням послати їх на найвідповідальнішу ділянку фронту для боротьби проти гітлерівців.

Лінію оборони споруджували чехословацькі воїни і жителі навколишніх сіл, в тому числі й Соколова. Учасники боїв із вдячністю згадують колгоспників с. Соколова М. І. Шемета, М. Д. Назаренка, М. І. Жукова, Т. Д. Єфременко. П’ять діб ішла підготовка до оборони. В цей час воїни гвардійського 78-го стрілецького полку прийняли на себе удар головних сил ворога. На залізничному переїзді між станціями Безпалівка і Таранівка 25 гвардійців під командуванням лейтенанта П. М. Широніна повторили безсмертний подвиг панфіловців. Ворог не зміг прорвати тут оборону.

Вдень 8 березня гітлерівці розпочали наступ у місці розташування чехословацького батальйону. Головний удар прийшовся на позицію 1-ї роти надпоручика Отакара Яроша. Разом з двома батареями із складу 25-ї дивізії соколівська оборона налічувала 350 бійців. На позиції роти Яроша обрушився артилерійський вогонь, потім в атаку пішла танкова група есесівців.

Радянські та чехословацькі воїни змусили ворога відступити, завдавши йому великих втрат. Проте через дві години гітлерівці знову кинули в атаку два батальйони автоматників і 60 танків.

Мужньо зустріли воїни нову атаку фашистів. Майже роту автоматників, кілька танків і бронетранспортерів ворога знищив взвод гвардії лейтенанта П. К. Пономарьова. Артилеристи під командуванням підпоручика Іржі Франка знищили багато танків і живої сили ворога. Вони билися, поки не загинули під гусеницями ворожих машин. Смертю хоробрих полягли комуніст Ігнац Шпігл, Петро Гьєрі та Герман Шварц, які вели кулеметний вогонь до останнього подиху.

Ворогові вдалося прорватися до центру села, але бій тривав. Взвод автоматників під командуванням підпоручика Антоніна Сохора непомітно проник у тил гітлерівської піхоти, що наступала на командний пункт Яроша. Солдат цього взводу автоматник Йозеф Черний знищив гранатами танк, бронетранспортер і понад тридцять гітлерівців. Пізно ввечері Ярош з частиною бійців коло церкви прийняв останній бій. Яроша було тричі поранено, але він продовжував керувати боєм. Отакар Ярош загинув смертю хоробрих у двобої з фашистським танком. Завдяки кількісній перевазі ворогу вдалося захопити село. Проте цей факт аж ніяк не применшує значення подвигу радянських і чехословацьких воїнів. Оборона Соколова дала змогу затримати ворога на рубежі р. Можу до підходу нових радянських частин.

Про героїзм чехословацького батальйону повідомляли радянське радіо і преса. О. Фадєєв у нарисі «Братство, скріплене кров’ю» розповів, як чехословацькі бійці разом з радянськими воїнами знищили під Соколовом 19 фашистських танків, 6 бронетранспортерів і близько 400 автоматників.

Героїзм чехословацьких воїнів у боях під Соколовом високо оцінив Радянський уряд: 86 бійців і офіцерів нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, у т. ч. полковника Свободу нагороджено орденом Леніна (в 1965 році його було удостоєно звання Героя Радянського Союзу), капітана Ломського — орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня; надпоручику Ярошу, першому серед іноземців, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Уряд Чехословацької Соціалістичної Республіки нагородив учасників боїв за Соколів спеціальною медаллю.

Подвиг радянських і чехословацьких воїнів під час боїв за Соколів — один із проявів непорушного братерства народів Радянського Союзу та Чехословаччини. У центрі села височить пам’ятник героям, що полягли в боях з фашистськими загарбниками. На гранітній плиті пам’ятника викарбувано їхні імена. Серед них ім’я Героя Радянського Союзу надпоручика Отакара Яроша. В селі відкрито музей радянсько-чехословацької дружби, закладено парк «Дружба». Іменем Отакара Яроша названа Соколівська середня школа та одна із вулиць Харкова. Ім’ям іншого героя боїв за Соколів — Антоніна Сохора, якому пізніше було теж присвоєно звання Героя Радянського Союзу, названа вулиця в Червонозаводському районі Харкова.

У боях за визволення Соколова загинув старший сержант 303-ї стрілецької дивізії Григорій Посохов, який із свого кулемета знищив 200 фашистів. Відважному воїнові присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За виняткову хоробрість цього ж високого звання посмертно удостоєно і капітана К. Н. Курячого, якого поховано на алеї героїв у м. Харкові.

Багато жителів Соколова нагороджено орденами і медалями за участь у Великій Вітчизняній війні, а двом присвоєно звання Героїв Радянського Союзу: О. Р. Шемигону, який повторив подвиг Матросова в серпні 1944 року при визволенні міста Ясс, та І. В. Міщенку за подвиг при форсуванні Прип’яті восени 1943 року.

Остаточно Соколів було визволено від фашистів 28 серпня 1943 року. Величезних зусиль доклали колгоспники, щоб відбудувати село. Під час окупації воно було майже вщент спалене. Великої рогатої худоби не залишилося зовсім, не було посівного матеріалу. Фашисти вивезли весь хліб, сільськогосподарські машини. Самовіддано працювали соколяни, відбудовуючи зруйноване війною колгоспне господарство.

З ініціативи комсомольців, першої ж весни після визволення Соколова в колгоспі «Жовтнева перемога» було створено кролеферму і парникове господарство. Кошти від продажу кролів та овочів стали за основу перших оборотних фондів колгоспу. З натхненням працювали соколяни. Все село вийшло на збирання врожаю 1944 року.

За чотири дні було зібрано хліб на площі 129 гектарів.

Успіхів досягла в тому ж році і городня бригада. Майже без реманенту і тяглової сили вона обробила 39 га землі і одержала хороший врожай городини. Колгосп здав більш як 2 тис. тонн овочів у фонд допомоги фронту. Бригадира М. Д. Шемета нагороджено медаллю «За трудову доблесть».

Цієї ж урядової нагороди був удостоєний і голова колгоспу О. В. Циба.

Всебічну допомогу у відбудові зруйнованого війною господарства подала колгоспникам держава, трудящі братніх радянських республік. Навесні 1944 року держава направила у Соколів понад 150 цнт сортового насіння ярої пшениці, вівса, ячменю і гречки. Не було транспорту, щоб привезти це зерно із станції, тому спеціально створені загони переносили його вручну. Колгоспники одержували також допомогу хлібом, фуражем і грошима. Трудящі Казахстану надіслали колгоспникам Соколова 50 корів і 30 коней. Неоціненною в роки відновлення господарства була і допомога шефів — харківських підприємств, які ремонтували сільськогосподарський реманент і автомашини.

На 1949 рік колгосп повністю освоїв усю довоєнну посівну площу. Велику роль у цьому відіграла Зміївська МТС.

У післявоєнні роки широко розгортається соціалістичне змагання між колгоспниками Соколова і Тимченок. Це сприяло різкому піднесенню врожайності. Так, у 1950 році бригада І. П. Штонди на площі 27 га зібрала по 23 цнт озимої пшениці.

Зміцнівши, соколівський колгосп «Жовтнева перемога» перетворився на велике, добре налагоджене господарство. За колгоспом закріплено 3225 га земельних угідь, в т. ч. 2063 га орної землі.

Колгосп спеціалізується на виробництві молока. З п’яти колгоспних бригад три — комплексно-рільничі, при кожній — велика молочно-товарна ферма. Такий напрям спеціалізації виправдує себе, про що свідчить хоча б той факт, що з 1963 но 1965 рік надої від кожної корови зросли на 718 кг. Найближчим часом передбачено завершити механізацію роздачі кормів, побудувати благоустроєне містечко тваринників.

У колгоспі широко впроваджуються досягнення науки і передового досвіду. 1965 року на великій площі було засіяно нові, вдосконалені сорти зернових та городніх культур, механізовано їх обробіток.

Авангардна роль у піднесенні колгоспного виробництва належить комуністам артілі, яких на 1965 рік налічувалось 38 чоловік. Вони трудяться на найвідповідальніших ділянках господарства.

З ініціативи комуністів в артілі розгорнулося змагання за великі надої молока. На 100 га сільськогосподарських угідь у 1965 році надоєно 424 цнт молока — на 65 цнт більше, ніж у 1964 році.

Комуністи і комсомольці молочнотоварних ферм — застрільники руху за комуністичну працю. Саме перша бригада, в якій багато комуністів, у повному складі включилася в боротьбу за звання колективу комуністичної праці. Її приклад наслідують працівники свиноферми тієї ж бригади, а також доярки другої бригади.

Колгосп «Жовтнева перемога» — високоприбуткове господарство. Доходи колгоспу за 1965 рік становили 535 тис. карбованців. Фонд грошової оплати на цей рік становив 234 тис. крб. Відповідно до цього збільшилась і грошова виплата колгоспникам. У 1964 році колгоспники одержали на трудодень по 1 крб.. 30 коп., у 1965 — по 1 крб. 37 коп.

Невпізнанно змінився Соколів. У селі, яке в роки війни було майже вщент зруйноване, виросли нові благоустроєні будинки, школа, клуб, лікарня, пологовий будинок, аптека, відкрито поштове відділення і ощадну касу. В особистій власності жителів — багато телевізорів, радіоприймачів, мотоциклів. До послуг соколян — сільська бібліотека з великим книжковим фондом.

У колгоспному клубі щодня демонструються нові кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності. Успішно виступає перед односельчанами клубний естрадний колектив. Побудовано великий спортивний зал, де молодь систематично тренується в різних видах спорту.

На 1966 рік у середній школі ім. О. Яроша навчалося понад 400 учнів. Близько 70 чол. колгоспної молоді набуває знань без відриву від виробництва у філіалі заочної Зміївської середньої школи та в середніх спеціальних учбових закладах.

Успішно трудиться місцева інтелігенція: 28 учителів, 2 лікарі, 12 спеціалістів сільського господарства. Спираючись на неї, партійна організація колгоспу відкрила в селі народний загальноосвітній громадсько-науковий університет, при якому діють хімічний факультет, науково-атеїстичний та факультет комуністичного побуту.

Соколяни мають тісні зв’язки з братньою Чехословаччиною. Всі жителі села — члени Товариства радянсько-чехословацької дружби.

В 1958 році у Соколові відкрито музей радянсько-чехословацької дружби, в якому експонуються матеріали з історії села, боротьби радянських і чехословацьких воїнів проти гітлерівців у районі Соколова. За станом на 1 січня 1966 року музей відвідало 400 тис. чол., з них понад 6 тис. іноземців.

До Соколова приїздять численні делегації воїнів, робітників, селян, інтелігенції братньої республіки. Регулярно провадяться місячники радянсько-чехословацької дружби.

У 1963 році в Радянському Союзі і Чехословаччині відмічалося 20-річчя битви під Соколовом. 8 березня 1963 року в Соколові відбувся мітинг на честь знаменної дати, на який прибули тисячі людей із сусідніх сіл, представники обласних і районних організацій, чехословацькі друзі. Святкування вилилось у яскраву демонстрацію непорушної радянсько-чехословацької дружби, боротьби за зміцнення миру. 18 квітня 1963 року у Соколів прибула військова делегація ЧССР на чолі з генералом армії Б. Ломським. У своєму виступі Б. Ломський сказав: «У нас в Чехословаччині про Соколів знає кожен. Це село рідне для нас. Я добре пам’ятаю ці місця, спустошення, що залишилися після гітлерівської окупації, а тепер маю щастя бачити, як розквітла вся Радянська Україна».

Так, у Чехословаччині люблять і шанують Соколів. Його іменем названо завод, найбільший кінотеатр у м. Празі, місто в Судетах. Щирої вдячності радянському народові за визволення, братерську допомогу сповнений лист соколянам від матері героя Отакара Яроша — Ганни Ярошевої. «Ми всі, чехи і словаки, з великою любов’ю ставимось до радянського народу, який визволив нас від фашистського ярма»,— пише вона.

На адресу Соколівського відділення Товариства радянсько-чехословацької дружби надходить багато листів від учасників боїв за Соколів, визначних державних та громадських діячів Чехословаччини: генералів армії — Л. Свободи та Б. Ломського, доктора Ербана, Войта, генерал-лейтенанта В. Прхлика, генерального секретаря Товариства чехословацько-радянської дружби Я. Немеца та інших.

Багато соколян не раз виїздило до Чехословаччини, де їх приймали як братів, тепло й сердечно. В 1965 році група соколівських школярів відвідала Чехословаччину.

Протягом нової п’ятирічки (1966—1970 рр.) у Соколові буде завершено комплексну механізацію на фермах, споруджено новий клуб із залом на 550 місць і кімнатами для роботи гуртків, триповерхову середню школу, будинок для ясел і дитсадка, лазню, нові магазини.

Соколів ділами й помислами прямує в завтрашній день — день високої виробничої та духовної культури.

 

© А. Ю. Гафт, 1967, 2017

© О. М. Куц, 1967, 2017

 

Посилання на цю статтю:

Гафт А. Ю. Соколів / А. Ю. Гафт, О. М. Куц // История Змиевского края. – Змиев. – 30.09.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-336

Категория: «Історія міст і сіл Української РСР» | Добавил: Yurata (30.09.2017)
Просмотров: 112 | Теги: Соколів, Отакар Ярош, Історія міст і сіл Української РСР