Главная » Статьи » «Історія міст і сіл Української РСР»

Лиман

УДК 93/94 (477.54)

ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)

ЛИМАН

_______________________

© А. В. Андрющенко, А. Ю. Гафт

Лиман — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 15 км від районного центру та за 6 км від найближчої залізничної станції Занки на лінії Харків — Святогорськ. Лиман зв’язаний з районним центром та селищем Комсомольським автомобільними шляхами. Населення — 8000 чол. Селищній Раді підпорядковане село Єгорівка.

Як свідчать дані археологічних розвідок, на території сучасного Лимана були неолітична стоянка (V—IV тисячоліття до н. е.), поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.) та поселення скіфського часу (V—III століття до н. е.).

Заснування Лимана датується 80-ми рр. XVII століття — часом інтенсивного заселення території Слобідської України.

Одним з перших документальних свідчень про існування Лимана є царська грамота від 1682 року, де він згадується як поселення, що переходило з Харківського полку у відання Ізюмського.

Це була малолюдна слобода. Тут був острог, але укріплення він мав слабкі. За даними 1683 року, в Лимані налічувалось тільки 23 жителі.

Як і багато інших українських слобід на південних рубежах Російської держави, Лиман довгий час зазнавав руйнівних набігів татарських орд. Наприкінці XVII та на початку XVIII століть кримські татари вчинили кілька нападів на слободу. Спустошливим був напад 1689 року, коли вороги вбили або полонили більш ніж половину жителів, також захопили багато коней, худоби, майна. Але незважаючи на агресію татар, слобода зростала. Цьому значно сприяло її вигідне географічне положення. В озерах Лиман та Сухий Лиман водилось також багато риби, а лиманські луки були багатими пасовиськами для худоби. До того ж через Лиман пролягала велика дорога з Харкова на Ізюм.

З розвитком господарства зростала й кількість населення. Так, за даними 1732 року, в, Лимані було старшин і козаків 446 чол., підпомічників 906 (всього 1484 чоловіки). Але особливо велике значення для дальшого розвитку й зростання слободи, як і для інших міст та слобід, мало закінчення будівництва Української укріпленої лінії. Вже в 1765 році тут проживало 3109 чоловік, в т. ч. військових обивателів 2992 чоловіки.

За переписом 1732 року в Лимані налічувалось 3 церковнопарафіяльні школи з незначною кількістю учнів. Так, в одній із шкіл навчалося всього 18 учнів.

Жителі слободи жили з. хліборобства, скотарства, рибальства. Розвивались тут і різні промисли. У вільний від польових робіт час вони вичинювали й дубили шкіру, виготовляли взуття, столярні та бондарні вироби для власних потреб та на місцеві базари. В другій половині XVIII століття у Лимані щороку відбувалося 4 ярмарки, щонеділі — базари, на яких . була широко представлена продукція місцевих ремесел.

В першій чверті XVIII століття на Слобожанщині почало інтенсивно розвиватися селітроваріння. Відомо, що в 1768 році в Лимані була селітроварня, яка належала великому поміщикові М. Милорадовичу. В 1807 році тут працювало 20 робітників. Становище їх було таким тяжким, що всі вони змушені були втекти. Власник селітроварні звертався до Слобідсько-Української губернської канцелярії по допомогу в справі повернення втікачів на завод. У відповідь на скаргу поміщика губернська канцелярія наказала місцевим органам влади розшукати і повернути втікачів.

Були в Лимані й винокурні. Одна належала громаді, яка здавала її на певних умовах у тимчасове користування приватним особам.

Після селянської реформи 1861 року становище колишніх державних селян, які населяли Лиман, нічим, по суті, не відрізнялося від становища поміщицьких. Середній селянський наділ тут був 4,1 десятини, тобто значно меншим від середнього наділу колишніх державних селян Харківської губернії (5 десятин на господарство), який вважався мінімальним.

За даними 1885 року, із загальної кількості (827) господарств не мали землі 75 господарств, а таких, у яких не було мінімальної норми і які ледве животіли на убогому клапті землі, було 332. Близько 200 господарств не могли обробляти землю, бо не мали ні коней, ні робочої худоби, ні реманенту. Не маючи змоги зводити кінці з кінцями, 205 лиманців здавали землю в оренду заможним жителям слободи.

Селяни мусили платити державі безліч різних податків. Так, у 1887 році вони сплачували: державних податків — 10 488 крб., земельних — 922 крб., волосних — 184 крб., сільських — 2062 крб., страхових — 1029 карбованців.

Багато селян змушені були йти на заробітки в інші села і краї. Тільки в 1884 році з Лимана виїхали 144 чоловіки.

Власті мало дбали про розвиток освіти й культури населення. На початку XX століття в Лимані працювали церковнопарафіальне та земське змішане однокласне (трирічне) училища. Наприкінці XIX століття Зміївська повітова земська управа ледве спромоглася відкрити в Лимані невелику народну бібліотеку, причому асигнування на поповнення книжкового фонду виділялись мізерні. З справою охорони здоров’я було не краще. На всю Лиманську волость, в якій проживало близько 11 тис. чоловік, був тільки один земський фельдшер.

Революція 1905—1907 рр. мала широкий відгук серед жителів Лимана. Багато з них працювали на підприємствах Харкова, привозили в селище і поширювали серед населення нелегальні видання. У червні 1906 року на базарі в Лимані серед селян, які з’їхались сюди, жандарми схопили селянина Лиманської волості І. М. Зоріна, який поширював прокламації. Того ж року було заарештовано селянина С. Т. Шаповалова, у якого відібрали нелегальні брошури.

Під впливом більшовиків перебувала також революційно настроєна частина інтелігенції Лимана. Вчитель І. А. Лебединський з синами також поширював революційну літературу. Вчительку В. П. Бугрименко в Лимані знали як полум’яного агітатора. Її виступи перед лиманцями були пройняті вірою в світле майбутнє. Житель Лимана В. Д. Золотарьов (1883—1954 рр.) — активний учасник повстання на броненосці «Потьомкін» — був інтернований до Румунії. Дізнавшись про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції, Золотарьов повернувся на батьківщину, в рідне село. Працював спочатку ковалем на станції Основа, поблизу Харкова, а пізніше — в колгоспі, брав активну участь у громадському житті селища. Він часто виступав перед молоддю, школярами, розповідав про повстання на «Потьомкіні».

Незважаючи на терор і репресії, до яких вдалися власті після поразки революції 1905—1907 рр., в багатьох місцях боротьба проти самодержавства не припинялася. Жандармські та поліцейські органи Харківської губернії у своїх донесеннях усе частіше відмічали встановлення тісних зв’язків між селянами та фабрично-заводськими робітниками і те, що в багатьох волостях, зокрема в Лиманській, поширювалась революційна література і відбувались мітинги з участю приїжджих із заводів промовців.

Імперіалістична війна відірвала хлібороба від землі, вона зажерливо поглинала наслідки його праці. Загострилися класові суперечності і на селі. В той час, як господарства селян-фронтовиків занепадали, куркульські господарства зростали й міцніли. За перші місяці 1917 року 14 куркулів Лимана, скориставшись позичкою місцевого кредитного товариства, «прикупили» землі бідняків, які розорилися, спорудили нові будівлі, закупили машини та сільськогосподарське знаряддя. Куркулі Гарагатий, Н. Юношев, К. Юношев були власниками млинів, вітряків, молотарок тощо.

Велика Жовтнева соціалістична революція внесла докорінні зміни в життя Лимана. У грудні 1917 та на початку 1918 року тут здійснюються аграрні перетворення. Між бідняками було розподілено переважну частину поміщицьких та нетрудових куркульських земель — близько 1,5 тис. десятин,— а також конфісковані у поміщиків робочу худобу та сільськогосподарський реманент.

На початку квітня 1918 року Лиман був окупований німецько-австрійськими військами. Визволили його в грудні цього ж року. Радянське будівництво вступило в нову фазу свого розвитку.

Селянська біднота та значна частина середняків палко підтримували заходи Радянської влади. В травні 1919 року делегати від Лимана брали активну участь у роботі 2-го Зміївського повітового з’їзду Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів.

На початку травня 1919 року в Лимані вже був партійний осередок. Він налічував 13 членів партії. Партійна організація провадила велику роботу по виконанню продрозверстки, мобілізації сільського активу на боротьбу з куркульським бандитизмом, поданню допомоги сім’ям червоноармійців та мобілізації селян до Червоної Армії.

В середині 1919 року в зв’язку з наступом денікінських військ частина радянського і партійного активу волості евакуювалася в сусідні губернії Росії, частина лишилася в Лимані для підпільної роботи. Денікінці грабували жителів села, знущалися з них, особливо з тих, чиї родичі були в Червоній Армії або належали до радянського і партійного активу.

Населення чинило опір білогвардійцям. У районі Лимана діяв партизанський загін 4. Активними учасниками боротьби з денікінцями були М. Є. Кучер, Р. 3. Микитенко, Т. І. Микитенко, І. І. Зубрян, М. О. Ступка, А. В. Тищенко.

У грудні 1919 року війська Червоної Армії визволили Лиман, і політвідділ частини створив тут волревком. Головою ревкому став демобілізований червоноармієць Є. Ю. Христосов, уродженець сусіднього села Нижнього Бишкіна. У своїй практичній діяльності ревком здійснював функції місцевої влади: проводив у життя закон Всеукрревкому про землю, продрозверстку, був організатором боротьби з бандитизмом. Ревком проіснував до квітня 1920 року.

На початку січня 1920 року в Лимані відбувся волосний з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Він прийняв рішення про зміцнення органів Радянської влади на селі, затвердив і поповнив склад волосного ревкому за рахунок найбільш відданих Радянській владі людей. Наступний волосний з’їзд Рад, що відбувся в березні 1920 року, обрав виконавчий комітет волосної Ради. Але у вересні 1920 року, через те, що в Лиманській волості все ще мали місце прояви бандитизму, а робота волвиконкому внаслідок бездіяльності його керівників не була поставлена на належний рівень, Зміївський повітпартком поставив питання перед повітвиконкомом прийняти рішення про те, щоб у Лимані знову на деякий час створити ревком. Головою його було призначено П. М. Малихіна, членами — Троїцького та Лещенка.

Партійний осередок, який відновив свою роботу в квітні 1920 року і в цей час налічував 12 чоловік, проводив велику роботу серед населення. В селі відбувся «тиждень допомоги фронту», під час якого зібрано гроші, продовольство, одяг та взуття для бійців Червоної Армії. Комуністи очолили боротьбу проти куркульсько-махновських банд. В боротьбі за народну справу загинули члени партійного осередку X. 3. Сумцов, І. М. Лещенко та інші.

Партійна організація, КНС та сільська Рада добилися значних успіхів у відбудові сільського господарства і підготовці селян до переходу на соціалістичні форми господарювання. Лиманська сільська Рада на окружному огляді сільрад у 1923 році була названа в числі чотирьох кращих по Ізюмському округу. Відзначалося, що вона задовільно справилася з завданням по відбудові сільського господарства, працювала в тісній взаємодії і під безпосереднім керівництвом партійної організації. Задовільною визнали роботу сільради та її голови С. М. Безноса і в лютому 1924 року. На засіданні президії виконкому Андріївської районної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів відзначалося, що Лиманська сільська Рада твердо додержує земельного кодексу, веде облік оренди земель, не дає куркулям використати неп для економічного зміцнення своїх господарств.

Розгорнув активну роботу комсомольський осередок села, створений у 1920 році, в якому через два роки після створення налічувалося 20 чоловік.

Великі зміни відбулися в організації шкільної освіти. В селі проводилася ліквідація неписьменності, було запроваджено навчання рідною мовою. Переважна кількість дітей вчилась у школі, відкритій вже в перші роки Радянської влади. У 1923/24 навчальному році в школі вчилися 152 учні, з них 47 дівчаток.

Спираючись на бідноту, її бойовий актив, згуртований у комітеті незаможних селян та комсомольців, лиманські більшовики багато зробили для розвитку кооперативного руху. Лиманська споживча кооперація добилась майже повного усунення з торгівлі непманських елементів. Якщо в перші роки непу торгівля одягом, взуттям та бакалійними товарами в основному була в руках приватників, то в 1927/ 1928 рр. на долю непманів припадало тільки 11 проц. від усього товарообороту.

Велику допомогу подавало селянам Лиманське кредитне товариство. Завдяки йому селяни Лимана разом з членами андріївського сільськогосподарського товариства придбали в 1925 році 3 трактори, 7 сівалок, 18 віялок, 66 плугів, 2 косарки. У 1926 році незаможники села, діставши аванс від кредитного товариства, закупили 130 одиниць сільськогосподарського реманенту.

Діяльність споживчої та кредитної кооперацій сприяла підготовці селянства до виробничого кооперування.

В березні 1925 року в Лимані виник ТСОЗ, в якому об’єдналися 23 господарства. Організаторами ТСОЗу були активісти комнезаму — комуністи А. Д. Щербак, С. О. Позигун, С. М. Безніс та інші. На цей час комнезам Лимана об’єднував 39 чоловік.

Значну роботу серед селян провадив створений у 1923 році комітет взаємодопомоги, головою якого був комуніст І. М. Калина. Комітет мав у своєму розпорядженні 2 вітряки та кілька громадських споруд. Весь мірчук, який надходив за помол зерна, витрачався на допомогу бідноті, погорільцям та сім’ям червоноармійців. Така допомога здебільшого надходила дуже вчасно, вона матеріально підтримувала бідняків, не давала їм потрапляти в економічну залежність від куркулів. Комітет взаємодопомоги брав участь у здійсненні заходів по землевпорядкуванню, яким з кінця 1924 року зайнялися по-справжньому сільська Рада та комнезам, маючи на меті вдосконалення землекористування.

Активно діяла комсомольська організація. Комсомольці були учасниками проведення хлібозаготівель, боротьби з куркулями; вони провадили агітаційно пропагандистську роботу серед молоді та селян під час виборчих кампаній до Рад тощо. Дійовою була атеїстична робота лиманських комсомольців. Під впливом їхньої агітації немало односельчан порвали з місцевою сектою баптистів. Комсомольці викрили ворожі дії місцевого пресвітера. Завдяки цьому трудящі селяни Лимана побачили, що община баптистів перетворилась на вогнище куркульської пропаганди проти Радянської влади і колективізації.

У 1929 році були завершені основні роботи по ліквідації далекоземелля і черезсмужжя. Завдяки взаємообміну між земельними громадами Лимана, Коробових хуторів та сусідніх сіл Гиївки й Киселів, землі лиманців було зведено у масиви. Це мало значення при організації колгоспів. У цьому році організовані ТСОЗ «Новий шлях», артілі ім. В. І. Леніна та ім. Т. Г. Шевченка. Пізніше були створені ще дві артілі — ім. Ворошилова та «Перше травня».

Колективізація в Лимані супроводжувалася гострою класовою боротьбою. Куркулі всіма силами протидіяли колективізації, намагалися зривати хлібозаготівельні кампанії, підпалювали колгоспний хліб у скирдах, вели злісну антирадянську агітацію.

Сільська Рада посилила наступ на куркуля. Тих, хто зривав-хлібозаготівлю, обкладали штрафом, а тих, хто уникав сплати державних податків, за рішенням сільради дооподатковували. На загальних зборах селян, проведених сільрадою 15 березня 1931 року, було обрано комісію робітничо-селянської інспекції (PCI) з п’яти чоловік. Комісія виявляла прихований куркулями хліб і цим допомагала сільраді у здійсненні хлібозаготівель. Проте куркулі, особливо Коваленко, Срібний, чинили опір заходам Радянської влади по суцільній колективізації села. Рішенням сільської Ради, яке було одностайно схвалено трудовим селянством Лимана, класово-ворожих елементів виселили за межі району.

На 10 серпня 1931 року в колгоспах об’єдналися 363 господарства, переважно бідняцькі, що становило 37,8 проц., від загальної кількості селянських господарств.

Боротьба проти куркульства і ліквідація куркуля як класу прискорили хід колективізації. У 1932 році, коли до колгоспів потяглась основна маса середняків села, колективізація була в основному завершена.

В умовах колективного господарювання особливого значення набула правильна організація праці. На липневому пленумі сільради 1931 року правлінням колгоспів було запропоновано широко застосовувати індивідуальну відрядність, налагодити щотижневий облік праці тощо. У 1932 році партійні організації колгоспів, виходячи з рішень партії та уряду, стали на шлях організації бригад з постійним складом (по 50—60 чол. у кожній). За бригадами закріплювалися на рік певні ділянки землі.

У 1933 році в Лимані було досягнуто перших значних успіхів в економічному та політичному зміцненні колгоспів. Артіль ім. Ворошилова однією з перших у районі закінчила збирання врожаю та виконання плану хлібоздачі. Того року правління колгоспу, розрахувавшись з державою і колгоспниками, засипало в комори 300 цнт насіннєвого та страхового і 66 цнт фуражного фонду.

В авангарді боротьби за колгоспний достаток була партійна організація, що об’єднувала в цей час 4 члени і кандидати в члени партії. Навколо партійної організації гуртувалися передові люди колгоспу. Ударниця Ганна Клочко, що виробила в 1933 році 320 трудоднів, найбільше серед жінок, брала активну участь в роботі організації. Вона наполегливо працювала над підвищенням свого загальноосвітнього й політичного рівня. У січні 1936 року в Лимані відбувся зліт стахановців. Виступаючи на зльоті, старий колгоспник К. К. Шрамко з піднесенням говорив про нове щасливе життя і світлі перспективи колгоспного ладу. Про це розповіли й інші жителі села — ударники праці. На обласний зліт стахановців зернового господарства було послано делегатами двох передовиків — Ф. Л. Боруту і Г. С. Овчаренка з артілей ім. Ворошилова та «Перше травня».

В умовах колективного господарювання нова техніка знаменувала не тільки появу в селі нового механізованого способу обробітку землі, підвищення культури хліборобства, а й виникнення нових професій, зокрема механізаторів, яких село до цього не знало. У 1936 році створено Лиманську МТС, другу — в Зміївському районі. Оснащеність колгоспних полів новою потужною технікою значно зросла, і це стало одним з могутніх засобів економічного піднесення артілей та поліпшення добробуту трудівників села.

За своїми знаннями та професіональною підготовкою трактористи і комбайнери наближалися до кадрових робітників індустріальних міст країни. Під час посівної кампанії 1940 року бригадир тракторної бригади № 11 Є. С. Кондратьев у змаганні з тракторною бригадою № 2 за перші 6 днів засіяв 315 га ранніх зернових проти плану 240 га; бригадира тракторної бригади М. М. Довбія за відмінні показники в роботі було занесено на Дошку пошани.

В селі виростали нові житлові та громадські будинки. У 1937 році тут відкрили великий сільмаг, а через три роки — добре обладнану їдальню.

Вперше за всю історію Лимана тут було відкрито медичну дільницю. Селян обслуговували два лікарі, два фельдшери і сестра-акушерка.

За роки Радянської влади відбулися великі зміни в освіті й культурі трудівників села. У 1931/32 навчальному році тут відкрили семирічну школу в якій навчалося 500 учнів. Сільська Рада створила шкільний фонд, з якого подавалась допомога малозабезпеченим дітям: 25 учням давали безплатні гарячі сніданки, 75 — одержали одяг, а 20 — взуття. Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі була середня школа, де працювали висококваліфіковані вчителі. Всі свої знання і вміння вони віддавали вихованню й навчанню підростаючого покоління.

Зростала культура населення. Якщо на початок 20-х рр. майже 75 проц. населення Лимана, віком від 7 до 60 років, було неписьменним, то в 30-х рр. неписьменність була повністю ліквідована, В селі відкрили клуб із залом на 250 місць та кімнатами для роботи гуртків. При клубі працював драматичний колектив. У довоєнні роки майже кожна сім’я колгоспника передплачувала газети та журнали.

Війна порушила мирну творчу працю трудівників Лимана.

З перших днів Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення Лимана пішла на фронт. Ті, що лишилися вдома, зводили оборонні споруди, брали участь у діях винищувального загону, а коли наблизився фронт, кількасот колгоспників з сім’ями, багато машин, худоби і зерна було евакуйовано в глибокий радянський тил.

24 жовтня 1941 року село окупували фашисти. Вони розстріляли 39 жителів Лимана тільки за те, що до війни це були сумлінні колгоспники, шановні люди села. Поліцаї полювали на молодь, щоб силоміць відправляти її на каторжні роботи до Німеччини. Всього фашисти вивезли з села в німецьку неволю 209 юнаків і дівчат.

Все це тільки посилювало опір окупантам з боку жителів Лимана, які закопували хліб, ховали худобу, птицю, а молодь всілякими засобами уникала вивезення в Німеччину. Серед населення поширювались листівки і зведення Радінформбюро, невидимі руки партизанів-патріотів псували військову техніку ворога, вбивали поліцаїв. За період з 22 жовтня 1941 року по 10 січня 1942 року в Лимані і сусідніх селах було поширено 4 тис. листівок та відозв.

Бійцями партизанського загону, яким командував Я. А. Брехунець, були жителі Лимана І. М. Самохвалов, до війни працівник Лиманської МТС, П. Р. Куляс, голова колгоспу ім. Ворошилова, Ф. П. Мироненко та інші.

Під час тимчасової окупації в селі діяли радянські патріоти, що були зв’язані з партизанами і боролися проти окупантів. Серед них М. У. Кущ, зв’язкова загону, яка переховувала поранених бійців, допомагала їм продовольством, лагодила одяг, прала білизну; Н. Сень (до війни працювала в Лиманській МТС) виконувала доручення партизанів і загинула під час виконання бойового завдання; Н. П. Юношев переховував партизанів, допомагав їм продовольством.

Гітлерівські окупанти знищили 60 колгоспних будівель, 4 вітряки, цегельний завод, дитячі ясла, 29 будинків колгоспників, вивезли до Німеччини або знищили майже всю велику рогату худобу, коней, овець, свиней.

Червона Армія визволила Лиман 21 серпня 1943 року. Багато лиманців громили ворога й далі на фронтах Великої Вітчизняної війни. В листі з військової частини повідомлялося, що боєць з Лимана, навідник П. В. Юношев у жорстокому бою з відстані 400 м розстріляв з гармати роту фашистських автоматників. «Ваш земляк,— говорилося в листі — гордість нашої батареї». За відвагу, виявлену в боях на Курській дузі, на Ленінградському фронті, при обороні Севастополя та ін. фронтах урядовими нагородами відзначені 350 лиманців.

Багато славних воїнів не повернулось до рідної домівки. Воїни Радянської Армії, що героїчно загинули при визволенні Лимана, поховані в братській могилі в місцевому парку в центрі села. Тут ніколи не в’януть квіти. їх приносять діти й дорослі, які з любов’ю доглядають могили.

Після визволення від німецько-фашистських загарбників жителі села взялися за відбудову зруйнованого господарства. У 1944 році з допомогою харківських тракторобудівників вступила до ладу діючих Лиманська МТС. У 1949 році всі землі колгоспів були повністю освоєні; МТС виконала план тракторних робіт на 104,7 процента. Тракторна бригада В. С. Асеева в 1951 році виконала план польових робіт на 144 проц.; комбайнер Довбій на комбайні «Комунар» зібрав урожай з площі 492 га замість 270 за планом.

На початку 1951 року колгоспи Лимана — ім. Леніна, ім. Ворошилова, ім. Шевченка та ім. Першого травня були об’єднані в один.

Нове укрупнене господарство ім. Леніна (пізніше «Заповіт Леніна»), маючи 5 тис. га земельних угідь, не відразу добилося зростання всіх галузей колгоспного виробництва, особливо тваринництва. Критика недоліків, увага районного та обласного комітетів партії допомогли партійній організації колгоспу очолити боротьбу за піднесення артільного виробництва і поліпшення добробуту колгоспників. Комуністи очолили найвідповідальніші ділянки колгоспного виробництва. Так, агронома В. Я. Головка було обрано головою колгоспу, І. Г. Корнійченко став головним механіком колгоспу, К. О. Чепурко — помічником бригадира тракторної бригади, Г. П. Позигун — помічником бригадира комплексної бригади.

Партійній організації та правлінню артілі довелося долати немало труднощів, .які виникали через недоліки й помилки в керівництві сільським господарством, внаслідок порушення принципу матеріальної заінтересованості, відсутності правильного поєднання громадських і особистих інтересів колгоспників.

І все ж колгосп «Заповіт Леніна» поступово зміцнював своє господарство і в роки, семирічки вийшов у ряди передових господарств району. Це високомеханізоване господарство. На його ланах працює 28 тракторів (у 15-сильному обчисленні), 15 комбайнів, 16 вантажних машин тощо. Зміцненню колгоспу значно сприяло те, що з 1961 року він став великим спеціалізованим господарством по вирощенню великої рогатої худоби. Під безпосереднім керівництвом партійної організації, що налічує 46 комуністів, колгоспники провели велику роботу по збільшенню виробництва м’яса й молока.

Колгосп має 3 виробничі бригади. Одна з них спеціалізується на виробництві молока (400 корів), друга — на відгодівлі молодняка для поповнення поголів’я молочної худоби, третя — на відгодівлі великої рогатої худоби.

У. зв’язку із запровадженням спеціалізації колгоспу перед партійною організацією та правлінням колгоспу постало багато невідкладних завдань. Одне з них — забезпечення худоби кормами.

Вирішили приступити до зрошення. У 1963 році почали будувати зрошувальну систему на площі 200 га. Завдяки цьому в 1964 році на 178 га зрошуваних земель було одержано з кожного га 474 цнт зеленої маси кукурудзи. Це відразу дало великий економічний ефект. Собівартість центнера кукурудзи в молочно-восковій стиглості становила 12 коп. проти 21 коп. на неполивних землях. Виявилося, що на зрошуваних землях добре росте не тільки кукурудза, а й такі культури, як картопля, цукрові буряки, люцерна. І не тільки ростуть, а й дають набагато більші врожаї, ніж на неполивних землях.

Врахувавши, економічний ефект від посівів на зрошуваних землях, колгоспники артілі вирішили щорічно збільшувати їх площу. У 1965 році колгосп вже мав 250 га зрошуваних земель і на кожному гектарі було одержано прибутку на 221 крб. більше, ніж на неполивних землях.

Рішення травневого Пленуму (1966 р.) про широкий розвиток зрошення земель для одержання високих і гарантованих урожаїв зернових та інших сільськогосподарських культур трудівники артілі «Заповіт Леніна» зустріли з великим піднесенням. Вирішено до 1970 року оросити 2000 га колгоспної землі.

Всі ці заходи сприяли підвищенню продуктивності праці та інтенсифікації колгоспного виробництва. За рівнем виробництва м’яса і молока колгосп протягом кількох років посідає перше місце в районі. У 1963 році в артілі було вироблено на 100 га земельних угідь по 85 цнт м’яса в живій вазі 1. У 1965 році надої молока від однієї корови становили 2823 кг, або на 645 кг більше, ніж у 1963 році.

За постановою облвиконкому від 15 січня 1958 року село Лиман віднесено до категорії селищ міського типу. При селищній Раді створені комісії сільськогосподарська, культурно-освітня, охорони здоров’я, торгово-заготівельна, охорони соціалістичної законності, дорожно-будівельна та благоустрою.

Натхнені рішенням XXIII з’їзду КПРС, трудівники Лимана з великим піднесенням працюють над тим, щоб перетворити артіль у господарство високої виробничої культури. Весняну посівну кампанію 1965 року колгоспники артілі «Заповіт Леніна» провели у стислі строки і на високому агротехнічному рівні. Механізатори колгоспу вчасно закрили вологу на площі 2200 га зябу. Комбайнери Г. Д. Заболотний та Я. М. Сологуб одними з перших у районі закінчили збирання зернових. Від механізаторів не відстають тваринники.

Зросли грошові доходи артілі. Тільки в 1965 році доходи на одного трудівника порівняно з 1964 роком зросли на 61 процент. Усі бригади перейшли на внутрігосподарський розрахунок з широким застосуванням акордно-преміальної оплати праці. Більше уваги приділяється правильному поєднанню громадських та особистих інтересів колгоспників. Авансування стало одним із стимулів підвищення продуктивності праці і зміцнення трудової дисципліни колгоспників.

Тільки за два останні роки семирічки в селищі з’явилося 130 нових будинків. Упорядковуються вулиці селища, приведено в порядок парк, газифіковано багато квартир.

За післявоєнні роки поліпшився добробут жителів селища. Тут побудовано багато індивідуальних житлових будинків міського типу загальною площею 5500 кв. метрів.

Колгоспна партійна організація, що нараховує близько 50 комуністів, подає значну допомогу селищній Раді в упорядкуванні селища, проводить велику роботу по вихованню комуністів та забезпеченню їх авангардної ролі на виробництві. Вона виявляє також турботу про трудовлаштування молоді, що закінчила середню школу, тощо. Колгоспникам, якщо вони мають встановлений мінімум трудоднів (чоловіки — 300, жінки — 250), надаються оплачені відпустки на 12 робочих днів. З 1965 року 120 колгоспників пенсійного віку забезпечуються пенсіями держави. У фонд пенсійного забезпечення колгосп відраховує 4 проц. грошових доходів.

Самовіддана праця кращих трудівників відзначена орденами і медалями. Так, за успіхи в роботі комбайнер С. І. Кравченко, доярка К. О. Шеремет, голова колгоспу В. Я. Головко нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

Велику роль у житті лиманців відіграє ударна будова — Зміївська ДРЕС. Колгосп «Заповіт Леніна» та робітничий колектив Зміївської ДРЕС єднає міцна дружба. Робітники електростанції подають велику допомогу колгоспу. З їх участю збудовано чотири відгодівельні майданчики на 1800 голів великої рогатої худоби.

Комсомольці колгоспу — надійна опора комуністів. їх сили розставлені на головних ділянках виробництва: 11 членів ВЛКСМ працюють колгоспними механізаторами, 14 — у рільництві, 6 — на фермах.

Разом із зростанням добробуту колгоспників зростає їхня купівельна спроможність. У 1965 році в Лимані було 11 магазинів, причому 6 із них побудовані у післявоєнний час. Відкрито також магазин культтоварів. У селищі є дві їдальні, перукарня та інші побутові заклади.

Рік у рік зростають культурні запити населення. В селищному Будинку культури щодня демонструються кінофільми, працюють гуртки художньої самодіяльності. Хорова капела учнів середньої школи під керівництвом Г. О. Шутова — незмінний учасник обласних оглядів художньої самодіяльності.

В Лимані є три бібліотеки: шкільна з фондом 5500 книжок, селищна, що має 3000 книжок, і колгоспна, в якій налічується 2240 книжок.

У селі немає жодної дитини чи підлітка, не охоплених школою. Рік у рік поліпшується навчально-виховна робота. Більшість випускників застосовує набуті в школі знання на полях і фермах рідного колгоспу, працюючи трактористами комбайнерами, доярками, пташниками тощо. За післявоєнні роки понад 200 випускників школи здобули вищу освіту і стали кваліфікованими спеціалістами своєї справи або заочно навчаються у вищих учбових закладах країни. За відмінну багаторічну працю в справі виховання підростаючого покоління вчителька Т. П. Пархоменко нагороджена орденом Леніна.

Важливе місце в господарському житті селища належить «Сільгосптехніці» валова продукція якої становить 285 тис. крб. на рік. Тут зайнято 209 робітників, 41 службовець, створена партійна організація. «Сільгосптехніка» щорічно випускає з ремонту 175 тракторів та 85 комбайнів. Зразки відмінної праці показують слюсарі І. С. Мамот, Л. С. Чорноморець, шліфувальник Б. М. Шрамко та інші.

Великі плани у трудівників Лимана. Найближче завдання — запровадження повної механізації всіх основних та допоміжних робіт, забезпечення всієї площі орної землі хімічними та органічними добривами, використання нових типів машин, спроможних висівати разом з зерном і мінеральні добрива, розпилювати гербіциди тощо.

Відповідно до перспективного плану, складеного селищною Радою з широкою участю населення, в новій п’ятирічці у Лимані намічається будівництво нової середньої школи, Будинку культури, нових закладів побутового обслуговування, АТС, дитячих ясел та дитсадка.

Відкриваються ще ширші перспективи перетворення Лимана на селище високої комуністичної культури і побуту.

 

© А. В. Андрющенко, 1967, 2017

© А. Ю. Гафт, 1967, 2017

 

Посилання на цю статтю:

Андрющенко А. В. Лиман / А. В. Андрющенко, А. Ю. Гафт // История Змиевского края. – Змиев. – 30.09.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-335

Категория: «Історія міст і сіл Української РСР» | Добавил: Yurata (30.09.2017)
Просмотров: 50 | Теги: Історія міст і сіл Української РСР, Зміївський район, ЛИМАН