УДК 93/94 (477.54)
ББК Т63.3 (4Укр–4Хар–2)
Закінчення. Читати початок
ЗМІЇВ
_______________________
© Л. Г. Гольдфарб, В. М. Селіванов, Ж. Б. Правовєрова
У зв’язку з дедалі більшим зростанням промисловості і значними перспективами, передбаченими першим п’ятирічним планом, Зміїв у грудні 1928 року було віднесено до категорії селищ міського типу.
У 1932 році тут, крім паперової фабрики, діяли лісопильний, цегельний та ремонтний заводи, млин, олійниця, кузня.
Більшість ремісників об’єдналась у промислові артілі, частина їх перейшла працювати на державні підприємства.
Прискорився процес кооперування селянства. Після XV з’їзду партії — з’їзду колективізації — у Змієві і в районі дедалі більше селян об’єднувалося в кооперативи. В місті на базі сільськогосподарської артілі, яка виникла ще в 1924 році, в 1927 році організовано великий колгосп ім. 1 Травня. У 1929 році створено колективні господарства ім. Ворошилова та ім. Шевченка.
Під час організації колгоспів довелось переборювати шалений опір куркульства. Газета «Пролетарий» писала 8 січня 1930 року, що у «Зміївському районі для агітації проти колгоспів куркулі розіслали своїх агентів, які, вдаючи з себе жебраків, просили милостиню і водночас поширювали байки про те, що колгоспи їх розорили». Куркулі не тільки вели контрреволюційну агітацію, а й вдавалися до терористичних актів проти ініціаторів колгоспного будівництва.
Велику виховну і організаційну роботу серед селян провадила партійна організація Змієва, зокрема її активісти Ф. Фединський, А. Зощин, А. Золотуха, В. Титаренко, І. Білоусов, А. Пасько, І. Коряк, М. Гуревич. Комуністи викривали підступи куркулів, допомагали трудящим згуртуватись і успішно розв’язувати завдання соціалістичної перебудови сільського господарства.
На 1 вересня 1932 року в усьому районі налічувалось 59 колгоспів, які об’єднували 7282 господарства з 26 304 десятинами орної землі, тобто 68,1 проц. усіх господарств і 71,2 проц. орної землі району. До кінця першої п’ятирічки колективізація в районі в основному була завершена.
Значну допомогу селянству подавали робітники. Над колгоспами Зміївського району взяли шефство колективи Харківської друкарні імені В. Блакитного та велозаводу. Вони брали участь у проведенні політичних і господарських кампаній, посилали бригади для допомоги в ремонті сільськогосподарського реманенту, для проведення культурно-освітньої роботи. Велику роль у розвитку колгоспного виробництва відіграв колектив Зміївської МТС, заснованої в 1933 році. Партійна організація селища приділяла багато уваги організаційно-господарському зміцненню колгоспів і розгортанню соціалістичного змагання на підприємствах та в колгоспах.
У роки другої п’ятирічки в Змієві було реконструйовано електростанцію, цегельний завод, млин, олійницю, друкарню, паперову фабрику. Будувались нові підприємства — обозобудівний завод на базі лісопильного, авторемонтні майстерні. Створено автомобільний парк, що мав 44 вантажні машини.
У 1935 році з ініціативи передових робітників паперової фабрики розгорнувся рух стахановців. Новатори виробництва — слюсар Андрій Мощенко, сіточник Пилип Ятлов, рольник Василь Ятлов — були відомі за межами Змієва. Завдяки творчій ініціативі та активності робітників фабрика достроково виконала план другої п’ятирічки. Серед підприємств целюлозно-паперової промисловості СРСР ця фабрика була передовим підприємством. Напередодні Великої Вітчизняної війни вона виготовляла в 3,5 раза більше паперу, ніж у 1924/25 році, до того ж цінних сортів. Селище навколо фабрики набрало міського вигляду. Для робітників і службовців було споруджено 4 двоповерхові будинки, новий клуб, медичний пункт, їдальню, лазню, для дітей — початкову школу.
За прикладом новаторів виробництва у промисловості трудівники соціалістичного землеробства розгорнули рух за оволодіння новою технікою, за високу продуктивність праці. З ініціативи райкому партії на початку 1936 року в Змієві і Лимані відбулися зльоти новаторів сільськогосподарського виробництва.
Особливо широко розгорнулося змагання за кращий обробіток грунту, підвищення врожайності зернових і технічних культур. У Зміївському районі славилися передові механізатори М. Г. Аулов, І. К. Авраменко, С. П. Богуславський, Л. М. Крамаренко, І. С. Миргород, Ю. Д. Нечитайленко, І. М. Ольшанський, Ф. П. Сердюк, П. Т. Сосницький, Я. В. Тарновський та інші.
Соціалістична промисловість мобілізувала свої можливості, щоб забезпечити колгоспи і радгоспи машинами. Основна частина нової техніки концентрувалась в МТС. У 1934 році Зміївська МТС мала 25 тракторів, 4 вантажні машини, 25 молотарок, 12 двигунів і локомобілів, 13 електроагрегатів.
Величезну роботу провадили на селах працівники політичного відділу МТС. До того часу була завершена перебудова сільських партійних організацій за виробничим принципом. Багато уваги приділялося добору, підготовці і вихованню керівних колгоспних кадрів. У 1935 році на курсах навчалося 20 завідуючих фермами, 12 бригадирів, 10 ветсанітарів, 20 трактористів.
Колгоспний лад дав можливість інтенсифікувати сільське господарство, значно розширити виробництво технічних культур. Раніше у Змієві не вирощували цукрових буряків. У роки третьої п’ятирічки вони стали тут основною технічною культурою. По всій Україні славились зміївські п’ятисотенниці Улита Чорна, Ганна Козлицова, Єлизавета Садовникова, Євдокія і Пелагія Кухтіни. На Дошку пошани райкому партії і виконкому районної Ради депутатів трудящих у 1940 році було занесено багато передовиків сільського господарства. За одержання високих урожаїв і підвищення продуктивності тваринництва передовиків виробництва Максима Кравцова, Павла Малюка та інших нагороджено орденами.
Трудящі Змієва під керівництвом партійної організації успішно здійснювали і культурну революцію. Ще в 1927/28 навчальному році при семирічній школі було відкрито кілька класів для дітей трудящих різних сіл району. В 1929/30 навчальному році всі школи працювали у дві зміни. В семирічній школі навчались 1332 учні, в трьох початкових — 458 учнів, у технікумі — 180 чоловік. Всього навчалося 1970 чоловік.
Для ліквідації неписьменності було створено групи переростків 18—25 років і лікнепу — для старшого віку, які працювали в школах у 2-у і 3-ю зміни. Проводились також заняття з неписьменними вдома. До 1932 року в Змієві майже не лишилося неписьменних.
Напередодні Великої Вітчизняної війни у Змієві було 5 шкіл, в т. ч. 10-річна, де навчалось 705 чоловік. В усіх школах разом налічувалося 1923 учні. Багато випускників зміївських шкіл продовжували навчання у вищих учбових закладах Харкова та інших міст країни.
Розширилися лікувальні заклади. Напередодні війни у лікарнях Змієва працювало 38 медичних працівників.
У 1940 році населення Змієва становило понад 7 тис. чоловік.
Коли почалась Велика Вітчизняна війна, партійні організації селища підпорядкували всю свою роботу завданням розгрому ворога. На підприємствах замість чоловіків, що пішли на фронт, трудились жінки, підлітки. Багато жителів Змієва працювало на будівництві оборонних споруд.
Восени 1941 року устаткування підприємств та значну частину колгоспного майна було вивезено в тил. 22 жовтня місто окупували німецько-фашистські війська. 11 лютого 1943 року радянські війська визволили місто, але 16 березня воно знову було окуповане гітлерівцями.
Окупанти розстріляли і по-звірячому замучили 62 жителів селища, 226 чоловік відправили на каторжні роботи до Німеччини, знищили майстерні MTС, хлібзавод, значну частину паперової фабрики, обозобудівного заводу, спалили 814 будівель.
Незважаючи на терор окупантів, населення селища подавало всіляку допомогу партизанським загонам, що діяли на території Зміївського району. Вже у жовтні 1941 року почали свої операції загони Я. А. Брехунця та І. С. Любченка. У грудні цього ж року Харківський обком партії доповідав ЦК КП(б)У про встановлення зв’язку із Зміївським підпільним райкомом партії.
Група партизанів у складі Я. А. Брехунця, Н. А. Шаповалова, А. Н. Шаповаловой І. А. Черненка, П. С. Лиманова, А. С. Сірого з листопада 1941 року по травень 1942 року знищила кілька складів боєприпасів, зруйнувала в кількох місцях залізницю, лінії зв’язку. В цих операціях особливо відзначився комісар загону О. І. Шляхта.
Підпільний райком партії та партизанські загони проводили і політичну роботу серед населення. Так, загін Я. А. Брехунця за час з 22 жовтня 1941 року по 10 січня 1942 року поширив близько 4 тис. листівок та відозв у Змієві і в селах району. В результаті роз’яснювальної роботи, що її проводили партизани серед населення, воно дедалі активніше включалося в боротьбу проти німецьких окупантів. 24 березня 1942 року фашисти стратили в Змієві за сприяння партизанам 9 чоловік — жителів Коробових хуторів та села Гайдарів. Серед них були Харитон Антюхов, Марфа Брехунець, Уляна Белищенко, Василь Пимененко та інші.
Разом з наступаючими частинами Радянської Армії партизани брали участь у визволенні деяких сіл району.
17 серпня 1943 року бійці 480-го полку 34-го стрілецького корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Колчигіна, разом з підрозділами 646-го полку під командуванням майора Кривобока, обійшовши укріплення німців на Сіверському Дінці, визволили місто. Це було початком великої операції військ Південно-Західного фронту по визволенню Донбасу. Військова Рада фронту та командуючий генерал армії, згодом маршал, міністр оборони. СРСР Р. Я. Малиновський винесли учасникам боїв за визволення Змієва подяку.
Пишаються трудящі міста своїми земляками, які відзначилися в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Серед них двічі Герой Радянського Союзу 3. К. Слюсаренко. Танкова бригада, якою він командував, пройшла з боями від Сталінграда до Берліна, а День Перемоги зустріла у Златій Празі. Першу зірку Героя Радянського Союзу 3. К. Слюсаренко одержав за вміле керівництво військами під час форсування Вісли і оборону Сандомирського плацдарму. Вдруге звання Героя було йому присвоєно за відвагу в битві під Берліном. І тепер прославлений воїн в рядах Радянської Армії. Він часто буває в рідному місті, зустрічається з своїми земляками.
Звання Героя Радянського Союзу присвоєно і колишнім зміївським комсомольцям — полковникові П. С. Бублію, М. Д. Чепуру. Багато жителів міста були нагороджені орденами й медалями.
Після визволення району партійна організація налічувала близько 60 чоловік. Це були партизани, що повернулися до мирної праці, поранені воїни. На весну 1945 року 41 партійна організація об’єднувала понад 200 комуністів.
Уже протягом перших місяців після визволення району почали діяти всі 48 довоєнних колгоспів, 3 радгоспи, 2 МТС, майже всі підприємства і установи міста. Всебічну допомогу у відбудові народного господарства робітникам та колгоспникам подавали трудящі братніх республік.
У 1944 році було реевакуйоване устаткування паперової фабрики. Багатьом робітникам та інженерно-технічним працівникам, що повернулися з евакуації, доводилось тимчасово жити в землянках. Незважаючи на труднощі, вони вже у вересні 1945 року пустили фабрику. Частково повернулось устаткування автопарку. В 1945 році парк почав одержувати нові машини. Протягом 1943—1945 рр. було відбудовано друкарню, лісопильний та цегельний заводи, млини, олійницю.
Населення допомагало радянським воїнам не тільки самовідданою працею, але й своїми заощадженнями. Трудящі району внесли у фонд командування Радянської Армії 1657 тис. крб., а колгоспи тільки з урожаю 1943 року — понад 50 тис. пудів хліба та інших продуктів.
Партійні та комсомольські організації були ініціаторами розгортання соціалістичного змагання за швидке досягнення довоєнного рівня виробництва. Вони проводили масові рейди перевірки виконання соціалістичних зобов’язань. Особливо активно діяла комсомольська організація радгоспу «3-й вирішальний», один відділок якого розташований у Змієві. Комсомольці радгоспу подавали постійну шефську допомогу сусідньому колгоспові ім. 1 Травня, бригада якого теж входить у зону міста.
Значні кошти, виділені державою, самовіддана праця населення дали можливість швидко відновити зруйноване господарство. Найбільше підприємство Змієва — паперова фабрика — вже в 1946 році досягла довоєнної потужності, а в 1948 році всі промислові підприємства міста перевищили довоєнний рівень виробництва. Колгоспи і радгоспи в тому ж році освоїли довоєнну площу посівів. Уже в 1947 році в багатьох колгоспах району трудодень оплачувався вище, ніж у довоєнні роки.
Швидко було відбудовано школи та інші культурно-освітні заклади. Навчальний рік для всіх дітей у 1943 році почався 1 вересня. У 1944—1946 рр. з ініціативи райкому партії колективи підприємств, колгоспів та установ брали шефство над школами, готували до занять нові класи. Для дітей-сиріт було створено дитячий будинок, для підлітків — вечірню школу. У 1948 році школи відвідувало близько 2 тис. дітей, тобто стільки ж, скільки до війни.
За виявлення творчої ініціативи в розвитку народної освіти вчителі зміївських шкіл П. Г. Титаренко, А. М. Крамарчук, Г. О. Любченко, М. Н. Валєвич були нагороджені орденом Леніна, І. А. Титаренко — орденом Трудового Червоного Прапора.
Орденами Леніна нагороджені також хірург 0. О. Піддубний, медсестра лікарні О. М. Пінчук; головний лікар Зміївського медичного об’єднання Н. А. Максимова — медаллю «За трудову доблесть», фельдшер дитячої консультації Н. І. Гробова — медаллю «За трудову відзнаку».
22 грудня 1948 року Указом Президії Верховної Ради УРСР Зміїв було віднесено до категорії міст.
В наступні роки посилився розвиток промислових підприємств. Багато уваги приділяла партійна організація поліпшенню якісних показників роботи підприємств.
У 1949 році, наприклад, на паперовій фабриці з ініціативи бригадира комсомольсько-молодіжної бригади Д. Ф. Бондаренка розгорнулося змагання швидкісників. Стахановки Марія Софронова, Наталія Федотова і Наталія Безусова до 8 березня 1949 року виконали річний план. Продуктивність праці на фабриці в цьому році підвищилась більш як на 4 проценти. Ще кращих успіхів у підвищенні продуктивності праці і зниженні собівартості продукції добився колектив обозобудівного заводу.
Передовими методами праці славився тут слюсар В. Роженко, електрозварник Я. Хименко, колісник К. Солоний, токар С. Надух. До 33-х роковин Жовтневої революції підприємства Змієва достроково виконали план четвертої п’ятирічки.
Наполегливо трудилися працівники підприємств міста, щоб успішно здійснити і плани п’ятої п’ятирічки. Так, колектив паперової фабрики виконав план п’ятирічки 1 листопада 1955 року. До того ж фабрика переключилася на випуск високоякісного цигаркового паперу. В 1955 році тут було вироблено 2286 тонн паперу —на 17,7 проц. більше, ніж у 1940 році. Зважаючи на те, що устаткування фабрики було дуже спрацьоване, ці досягнення слід визнати справжнім подвигом колективу.
За чотири роки виконали п’ятирічний план робітники обозобудівного заводу. Кожний другий робітник тут став раціоналізатором. У ході соціалістичного змагання вдосконалювалися всі процеси виробництва. Продуктивність праці в 1954 році порівняно з 1950 роком підвищилась на 89,9 проц., собівартість продукції тільки за 1950 рік знизилась більш ніж на 10 проц. при плані 8,7 проц. Весь колектив заводу був занесений на районну Дошку пошани.
Повільніше розвивалося сільське господарство. Негативно позначилося на ньому скасування додаткової оплати за підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва, порушення колгоспної демократії. До того ж у середині 1950 року без належної підготовки та врахування місцевих умов почали спішно укрупнювати колгоспи.
Розширення колгоспної демократії, розвиток принципу матеріальної заінтересованості та інші важливі заходи партії і уряду сприяли посиленню творчої активності трудівників-хліборобів у дальшому піднесенні колгоспного виробництва. Важливу роль відіграла також шефська допомога колективів підприємств Харкова. Особливо міцна дружба зав’язалася між комсомольцями зміївського колгоспу ім. 1 Травня і комсомольцями заводу ім. Т. Шевченка. Заводські комсомольці допомагали колгоспникам підвищити кваліфікацію, а деяким — освоїти професії, потрібні для артільних майстерень.
Починаючи з 1955 року високих показників у підвищенні врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва домагалися не тільки окремі працівники, ланки, бригади, але й колгоспи та район у цілому.
В галузі промисловості цей період ознаменувався створенням нових підприємств. Так, у 1956 році в місті, на базі обозобудівного заводу виріс великий машинобудівний завод. У 1957 році за 18 км від міста розгорнулося будівництво Зміївської ДРЕС. На початок семирічки в основному було завершено підготовчі роботи по будівництву станції і закладався фундамент під її головний корпус. Будівники Зміївської ДРЕС уже в 1958 році йшли в авангарді учасників змагання за звання колективів і ударників комуністичної праці. Цей рух викликав у працівників усіх підприємств міста могутній творчий порив до вдосконалення виробництва, підвищення продуктивності праці, утвердження нових, комуністичних моральних принципів. Колектив паперової фабрики досяг у 1958 році рекордного зростання продуктивності праці — на 13,8 процента. Трудівники інших підприємств міста, як, наприклад, машинобудівного, тарного заводів, промартілі ім. XVIII партз’їзду, виконали річний план достроково.
На великий індустріальний центр перетворюється Зміїв у наші дні. Тільки машинобудівний завод у 1965 році випустив за вартістю в 5,5 раза більше продукції, ніж у 1958 році. Колектив найбільшого заводу міста став провідним у розвитку творчої активності працівників промисловості. В 1959 році почесне звання колективу комуністичної праці було присвоєно одній бригаді, три робітники заводу завоювали звання ударників комуністичної праці. В наступному ж році це звання присвоїли 9 бригадам і 43 ударникам, а в квітні 1966 року на заводі уже було 19 бригад і 478 ударників комуністичної праці. Широко розгорнулось на заводі змагання за «українську годину».
Весь колектив бере активну участь в управлінні підприємством.
Широкого розмаху набуває робота на громадських засадах — створено бюро конструкторів, технологів, економічного аналізу.
Великими виробничими успіхами позначені ці роки для будівників комсомольської Зміївської ДРЕС. 31 грудня 1960 року почала давати промисловий струм перша турбіна ДРЕС потужністю 200 тис. кіловат. У зв’язку з тим, що період освоєння першого турбогенератора такої ж потужності на Середньо-Уральській ДРЕС затягся, преса капіталістичних країн почала галасувати, що СРСР неспроможний подолати цей рубіж технічного прогресу в енергетиці. Пуск Зміївської ДРЕС в най-коротший строк і успішна експлуатація енергоблоків потужністю 200 тис. кіловат спростували ці вигадки. У грудні 1961 року дала промисловий струм друга потужна турбіна, а через рік — третя. В 1964 році вже діяли п’ять енергоблоків, що дали країні понад 1 млрд. квт. електроенергії. Проводилася також робота по встановленню нових блоків потужністю 300 тис. кіловат. 31 травня 1965 року дала промисловий струм шоста турбіна.
Чудові люди трудяться на будівництві електростанції. За самовіддану працю під час освоєння унікального устаткування станції старшому машиністові турбіни О. С. Журавлю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Працівників ДРЕС М. В. Черкасова, А. А. Айзбекова, І. О. Бурдейнюка нагороджено орденами й медалями. Серед раціоналізаторів багато членів бригад комуністичної праці. Це А. А. Гетьман, О. О. Котельников, В. О. Омельяненко, В. А. Черкасов та інші. Десятки тисяч карбованців заощаджують своїми вдосконаленнями раціоналізатори А. Ф. Ізюмов, С. П. Озеров та Г. Д. Писарчук. Тільки у 1965 році, завдяки впровадженню нової технології, на багатьох процесах зекономлено 52,3 тис. квт.-год. електроенергії.
Учасники всесоюзної комсомольської будови поєднують свою працю з навчанням. Тільки в 1965/66 навчальному році в середній вечірній школі вчилося 325 чоловік, у філіалі заочного Куйбишевського будівельного технікуму — 188 чоловік, а у філіалі Івановського енергетичного технікуму — 183 чоловіки. Тому й не дивно, що ряди раціоналізаторів зростають день у день.
Керівником і організатором колективу ДРЕС є партійна організація, яка налічує у своїх рядах 300 чоловік. 520 юнаків і дівчат об’єднує у своїх лавах комсомольська організація. Під керівництвом комуністів комсомольська організація виховує великий загін активних будівників комунізму, вміло організує дозвілля, побут і навчання молоді. Широко розвиваються фізкультура і спорт, художня самодіяльність. Тут є улюблені спортсмени, актори, співаки, скульптори. Самодіяльні колективи на районних та обласних конкурсах часто одержували премії. В Комсомольському селищі, де живуть будівельники та енергетики, є Палац культури, школи та інші культурні заклади.
Велику роль у зростанні активності колективу по вдосконаленню виробництва на паперовій фабриці відіграє постійно діюча виробнича нарада, яка налічувала в 1965 році 75 чоловік. На фабриці працюють також комісії по впровадженню нової техніки, по якості продукції, техніці безпеки і охороні праці. Комісії сприяють ефективному використанню нового устаткування, підвищенню якості продукції. Активно діє група сприяння народному контролю, що налічує у своєму складі 15 чоловік. У проведених нею обслідуваннях-перевірках брали участь більше половини членів фабричного колективу. У 1970 році фабрика випустить 14 210 тонн високоякісного паперу на суму 13,9 млн. карбованців.
Позитивний вплив на дальший розвиток економіки Змієва мало злиття в 1960 році промислових артілей з державною промисловістю. Це сприяло поліпшенню технічного устаткування невеликих підприємств. Так, тарний комбінат після об’єднання перетворився на підприємство союзного значення. Він оснащений новим устаткуванням, багато процесів тут механізовано. Продуктивність праці зросла на 20 процентів. Якщо раніше комбінат був збитковим, то з 1963 року він почав давати прибутки. Продукція комбінату користується великим попитом.
У зв’язку з реорганізацією промкооперації артілі об’єдналися в райпромкомбінат, перетворений 1963 року на райпобуткомбінат. У 1965 році комбінат мав 53 майстерні, ательє індивідуального пошиття одягу, взуття.
За останні роки поліпшилась і робота автопарку. У квітні 1966 року він мав 99 машин різної вантажопідйомності, 56 автобусів на 1116 місць.
Новою технікою збагатилось таке порівняно невелике підприємство, як друкарня, де працює 27 чоловік. Вона має 5 нових друкарських машин, 2 паперорізальні, 2 лінотипи і копіювальну машину для виготовлення кліше.
У Змієві також діють молочний завод, що переробляє продукцію колгосців і радгоспів району, цегельний завод, пилорама, деревообробні майстерні, райхарчокомбінат та інші підприємства. У 1965 році на підприємствах та в установах міста працювало понад 3 тис. робітників і службовців, у сільському господарстві зайнято близько 600 чоловік.
Партійні та радянські організації докладають усіх зусиль, щоб домогтися піднесення всіх галузей сільського господарства в радгоспі «Третій вирішальний» і колгоспі ім. 1 Травня, частини господарства яких розташовані в зоні міста.
У боротьбі за розв’язання невідкладних господарських завдань районний комітет партії спирається на низові партійні організації, які в одному тільки Змієві об’єднують понад 1000 комуністів.
Багато уваги приділяють партійні організації міста підвищенню життєвого рівня трудящих. Важливим показником зростання матеріального та культурного рівня населення міста є дані про споживання продовольчих товарів та товарів культурно-побутового призначення. За сім років (1959—1965) продаж м’яса і птиці у місті збільшився в 2,2 раза, ковбасних виробів — у 5,5, вершкового масла — в 2, холодильників — у 3,8 і телевізорів — у 4 рази. В місті є 24 магазини, 4 підприємства громадського харчування.
Значно розширилась мережа закладів охорони здоров’я. У 1962 році завершено будівництво двоповерхового корпусу лікарні. Населення міста обслуговують також поліклініка, протитуберкульозний диспансер на 25 ліжок, райсанепідстанція. Створено пункти охорони здоров’я на машинобудівному заводі, паперовій фабриці, в радгоспі «Третій вирішальний».
У квітні 1966 року в Змієві працювало 48 лікарів і 130 чол. середнього медичного персоналу.
Великих успіхів досягнуто в розвитку народної освіти. За роки семирічки на околицях міста виросло нове містечко школи-інтернату. Це комплекс навчальних і житлових будинків для учнів та вчителів з допоміжними службами, спортивним залом, спортивними майданчиками і дослідними ділянками. В 1964 році було відкрито ще одну нову школу на 960 учнів.
У 1965/66 навчальному році у Змієві було три одинадцятирічні, восьмирічна і початкова школи. Всього навчалося 2768 учнів, працювало 145 учителів. Крім денних, у місті працюють вечірня школа робітничої молоді і школа заочного середнього навчання, де навчаються 1282 чоловіки. Понад 250 зміївчан вчаться у вузах Харкова та інших міст. У 8 дитячих дошкільних закладах виховується 700 дітей.
Швидко розвиваються культурно-освітні заклади міста. На кінець 1965 року фонд Зміївської бібліотеки складався з 32 173 примірників книг, брошур і журналів. Ними користувалося 3290 читачів. 42 активісти допомагають співробітникам бібліотеки проводити читацькі конференції та інші масові заходи. В місті створено бібліотеку дитячої літератури з загальним фондом 18 378 примірників. Функціонують бібліотеки на підприємствах, у радгоспі, колгоспі, клубі медичних працівників тощо.
В місті працюють два книжкові магазини і 3 кіоски. У 1966 році населення міста передплачувало 14 459 примірників газет та журналів.
Центром культурно-освітньої роботи в місті став Будинок культури, де є зал для глядачів на 400 місць і багато кімнат для гуртків.
Велику роботу провадять клуби паперової фабрики, машинобудівного заводу, медичних працівників, міський клуб піонерів. На всіх підприємствах, у школах і багатьох установах діють гуртки художньої самодіяльності. Кінотеатри Змієва щодня відвідують понад 1800 чоловік. В місті є два стадіони — міський і паперової фабрики.
Багато уваги приділяють партійні організації благоустрою міста. В упорядкуванні дворів і вулиць міста беруть участь 22 квартальні комітети. Крім старого великого парку, де в 1950 році додатково було висаджено 3 тис. дерев, місто прикрасили три нові парки. Один з них розташований на мальовничому березі Сіверського Дінця. Дедалі більше вулиць покривається асфальтом. У 1965 році на впорядкування Змієва витрачено 2387 тис. карбованців. У 1965 році Зміїв одержав природний газ. Прикрашають місто новозбудовані мости через річки Мож та Сіверський Донець.
З любов’ю зміївчани доглядають пам’ятник В. І. Леніну, Т. Г. Шевченкові, героям громадянської і Вітчизняної воєн.
До Жовтневої революції у Змієві було лише п’ять двоповерхових будинків. Тепер цілі масиви забудовані багатоповерховими будинками. В 1963 році здано в експлуатацію великий лазне-пральний комбінат, двоповерховий корпус побутового обслуговування, почалось будівництво багатоповерхового універмагу. Вже зведено 5 багатоповерхових будинків. Всього в місті 3737 приватних будинків та 94 будинки фонду міської Ради.
Розташований у мальовничій долині Сіверського Дінця, оточений лісами, Зміїв є місцем відпочинку трудящих. Заслужену славу далеко за межами області мають благоустроєні будинки відпочинку — ім. Орджонікідзе, «Коробові хутори» та санаторій «Занки».
Так, завдяки невтомній праці трудящих, великій допомозі Комуністичної партії і Радянського уряду Зміїв, як і тисячі таких же колись аграрних глухих містечок царської Росії, перетворюється на соціалістичне індустріальне місто з квітучою економікою і культурою.
© Л. Г. Гольдфарб, 1967, 2017
© В. М. Селіванов, 1967, 2017
© Ж. Б. Правовєрова, 1967, 2017
Посилання на цю статтю:
Гольдфарб Л. Г. Зміїв / Л. Г. Гольдфарб, В. М. Селіванов, Ж. Б. Правовєрова // История Змиевского края. – Змиев. – 30.09.2017. – URL : https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-333, https://colovrat.at.ua/publ/17-1-0-334
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Зміїв (завершення статті) // История Змиевского края. 2017-09-30. URL: https://colovrat.org/publ/17-1-0-334 (дата обращения: 2024-04-25).
Похожие статьи: