Главная » Статьи » История Змиевщины

Село Мохнач


УДК 37.037
ББК 74.200.585.4

СЕЛО МОХНАЧ

За 18 км від міста Зміїв розташоване невеличке село Мохнач. Біля річки Гнилиці неподалік від села Мохнач виявлено рештки городища скіфського часу, яке існувало у ІУ–ІІІ столітті до нашої ери. В ранній час тут жили неолітичні племена. Є припущення, що вали городища були збудовані скіфами. На зміну скіфам прийшли сармати і споріднені їм племена. У V столітті нашої ери жили алани, у VII–VIII столітті жили так звані салтівські племена (алани, болгари та ін.). На городищі в хазарський період виготовлялися скляні вироби (тонке скло гарного хімічного складу). У X–XI ст. територію сучасного с. Мохнач заселяють слов’янські племена сіверян – роменська археологічна культура. Мохначанське городище на той час виконувало функцію прикордонної фортеці – поста, що мав оберігати (захищати) від войовничих печенігів та половців. Городище зруйнували монголо-татари в 1238–1240 роках, перетворивши край на Дике поле, де безкарно розгулювали орди кочівників.

Село Мохнач

Рис. 1. Село Мохнач

Відновлення життя спостерігається тут близько першої половини XVII ст., коли виникають окремі хутірські поселення – слобідки. Так, в «Книге Большому чертежу» (1627) згадується «А ниже Кабанова городища, с Крымской сторони, вниз по Донцу – Мохначево городище». А вже в 1647 р. зазначено в «Писцовой Чугуевской книге»: «Чугуевским пушкарям била дана земля на Мохначанской поляне от Мохначева колодца вниз по Донцу». З того часу починається відлік козацької історії с. Мохнач, яке в XVIII ст. було сотенним містечком Ізюмського слобідського козацького полку.

Село Мохнач на карті

Рис. 2. Село Мохнач на карті

Багато версій існує щодо походження назви Мохнач. Слово «мъхьначь» у давньоруській мові було двоосновним іменниковим творенням. Перший компонент мав у свою чергу багато значень, одне з яких означало «болото, дряговина, заболочена місцевість». Друга частина – це усічена основа від дієслова начати (начь) – почати, отже, топонім «Мохнач», можливо, є своєрідним знаком-показчиком, який застерігав, що ця місцевість вогка, заливається водою. У давніх письмових джерелах є згадки про те, що навколо населеного пункту багато заплавних луків, озер, тут проходить притока річки Донець. Дійсно, з-під Чорної гори витікають три водних джерела: Брязкуха, Руда та Мідне, а навколо них – ґрунти вкриті мохом. Інша версія свідчить, що назва «Мохнач» походить від давньоруського прикметника «мъхнатый» (волохатий, кошлатий) і вказує на те, що місцевість навколо поселення знаходиться у хащах, чагарниках. Найзагадковіша версія походження назви Мохнач пов’язана з легендою, яка розповідає про розбійника на таке прізвисько. Він переховувався в Чорному лісі та з своєю ватагою грабував людей. За переказами, після смерті Мохнача побратими його поховали в лісі. А на місці поховання поклали частину пограбованого золота між чотирьох дубів, обтягнувши їх залізним ланцюгом, та прокляли те місце. З того часу там «твориться» неймовірне. Той хто випадково на це місце натрапить, вийти з лісу до самого ранку не зможе. Як би там не було, але багато туристів та місцевих мешканців розповідають, що в околицях Мохнача «водить», тобто людина раптово втрачає орієнтацію, може заблукати в лісі, інколи й до самого ранку.

Мохначанське городище неодноразово привертало увагу дослідників. Вчені проводили його вивчення та здійснювали деякі шурфувальні роботи, але цілеспрямовані масштабні розкопки тут розпочалися наприкінці XX століття під керівництвом харківських археологів. Попередніми дослідженнями було встановлено, що це поселення має значні за розмірами захисні споруди, які не тільки оточують його територію по всьому периметру, а й захищають дороги, що ведуть до нього. Окрім того, внутрішня площа городища розділена додатковими валами та ровами. За кількістю та складністю захисту Мохначанське городите не має собі рівних на Лівобережній Україні. Дослідження 1999 року дозволили встановити, що останній період будівництва Мохначанської фортеці пов’язано із діяльністю ранньосредньовічного поселення і датується ІХ–Х століттями нашої ери. Ще більш вагомими здаються інші висновки про те, що тут відбувався процес етнічного змішування східних слов’ян (сіверян) і населення Хазарського каганату. Про це переконливо свідчать житлобудування, інтер’єр та речові знахідки, що мають характер органічного поєднання кількох культурних традицій. Це викликає зацікавленість істориків, бо співіснування різномовного та багатоетнічного населення є характерною рисою нашого Слобожанського краю з давніх давен.

Мохначанське городище

Рис. 3. Мохначанське городище

Поблизу села Мохнач є так звана «Чорна гора», з якої витікає «Суворівське джерело», про яке складено багато легенд, що передаються з покоління в покоління. Історики вже не відають, чи був російський полководець Олександр Васильович Суворов у цих місцях. Можливо, що й не був. Але одержавши перемоги в русько-турецькій війні (1768–1774 рр. та 1787–1791 рр.), він не міг обійти Харківську губернію, бо потрапити в Ізмаїльську фортецю з будь-якої сторони Росії краще всього через Слобожанщину. Та місцеві жителі вважають, якщо не сам Олександр Васильович, то його військо і командири побували в наших краях, де влаштовували собі відпочинок. І це було в середині XVIII століття. За легендою один солдат суворівського війська був тяжко поранений під час боїв. Опинившись біля джерела, йому обмили рани джерельною водою. На здивування, через деякий час поранений солдат став почувати себе набагато краще, рани почали швидко загоюватися, і невдовзі він зовсім одужав. Ця звістка швидко поширилася серед солдатів та мешканців села.

Суворівське джерело

Рис. 4. Суворівське джерело

До джерела потягнулися люди за цілющою водою. За іншою легендою у солдатів суворівського війська розпочалося захворювання очей. Але після того, як вони умилися чистою джерельною водою, хвороба зникла і всі солдати одужали. Зараз доведено, що дійсно джерельна вода має цілющі якості. Особливо вона корисна при лікуванні очей. Суворівське джерело було освячене настоятелем Свято-Трифонського храму, священником Миколою Миколайовичем Ринчаком. І донині багато людей користується чистою джерельною водою. Можливо, цілющі властивості води, можливо, віра людей допомагають одужанню та лікуванню багатьох хвороб. В даний час місцевою владою проведені роботи по благоустрою навколишньої території, зебезпечинню зручного підходу до джерела, будівництву невеличкого басейну для прийняття водних процедур. Неподалеку від джерела на березі річки Сіверський Донець обладнана зона відпочинку.

 

Посилання на цю статтю:
Село Мохнач // История Змиевского края. Змиев. 06.06.2021. URL: https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-424

Джерело:
Краєзнавчі шляхи Слобожанщини: Збірник інформаційно-методичних матеріалів. Х. 2019. Вип. ХІІ. С. 45–46.


Похожие статьи

Поделиться статьёй
Рубрика: История Змиевщины | Дата публикации: 2021-06-06 | Просмотров: 1733 | Ключевые слова: мохнач, Суворовский родник, Мохначанское городище | Рейтинг: 5.0/1

A-ADS