Водоймища міста: річка Мож



Publ ID: 1330978173-241

ВОДОЙМИЩА МІСТА: РІЧКА МОЖ

________________________________
© І. Ю. Саратов (1930 – 2012)

Репринтне видання статті
Саратов І. Водоймища міста : річка Мжа / І. Саратов // Вечірній Харків. – 1974. – 25 вересня.

Притока Сіверського Дінця – річка Мож – одна з найбільших річок нашої області, що протікають поблизу південних меж Харкова. Її довжина – близько 75 кілометрів, а площа водоскиду – 1810 квадратних кілометрів. Це лише на одну десятку менше площі водоскиду Лопані та Харкова, разом взятих. Річка Мож бере початок на водорозділі двох річкових басейнів – Дніпра та Дону. Цим водорозділом проходив Муравський шлях – основна дорога татарських набігів на південні кордони Російської держави у XIV–XVII століттях.

У вузьку смугу між двома річками – Можем та Коломаком – вільну від лісів і боліт, майже 300 років вривались кримські хани, грабували наші землі, добували «живий» товар. Але не тільки кримські татари знали цю стежку на кордоні російських земель. Ще в часи Київської Русі, а можливо ще й раніше, орди кочівників сунули на землі північних слов'ян через цю безлісу смугу. І залишились між Коломаком та Можем з тих давніх часів залишки споруд, що захищали наші землі від вторгнення ворога. В пам'ять про ці споруди одержали назви місто Валки, що стоять на Можі, селище Перекоп, розташоване саме на водорозділі між ріками Коломак і Мож.

Місто Валки – одне з найстаріших у нашій області. Воно засновано у 1646 році. Правда, в ті часи воно лежало трохи іище та течією Можу й мало назву «Мжевське Валківське» або «Мжевське місто Валки». Пізніше, в 1665 році, місто Валки було перенесено нижче за течією до гирла річки Турушки, де нині центр Валок.

Окрім річки Турушки з боку лівого схилу у Мож впадають ще близько 10 приток. Це річка Болгир, що протікає східною околицею Валок. Річка Черемушна з притокою Ординкою. На берегах цієї притоки розташовані селища Огульці, Черемушне та Ординка. Окрім цих сучасних населених пунктів, на березі Ординки було одне з великих древніх городищ нашої області. Це городище вивчав професор Харківського університету Б. Шрамко. Він описав свої багаторічні дослідження історичних пам'ятників нашої області в книзі «Древності Сіверського Дінця». Його дослідження показали, що річки під час існування городищ були повноводнішими й широко використовувались у складних системах оборонних споруд. Ще нижче за течією у річку Мож лівого схилу впадають балки Суха Рокитна та Мокра Ракитна, балка Озерянка, річка Мерефа, балка Тросна, у верхів'ях котрої розташоване селище Островерхівка, річка Боровенька. У передмістях Змієва у річку Мож впадає річка Шкандилівка з притоками Студенок, Ботієвка та інші.

Немало приток несуть свої води Можу і з правого схилу. Це річка Пересвітна, що збирає воду з численних балок на південно-східній околиці Валок. Потім балка Широка і ще нижче річка Івани. Раніше село Знаменське, що стоїть на річці Івани, мало таку ж назву. Від Нової Водолаги до Просяного несе свої води у Мож річка Водолажка з притокою Джун. У верхів'ях Джуни розташоване село Борки.

На ділянці від Водолажки до Соколова у річку Мож з правого берега впадають балки Жукова – поблизу науково-дослідного інституту овочівництва, балки Глибока Долина, Холодова, Зруб, Глибока та інші. Хоч ці балки не дуже великі, у багатьох з них побудовано ставки.

Наступною правобережною притокою Можу є балка Вилівка, дном якої тече великий струмок. Тут між Вилівковкою та Можем розташована старовинна козача слобода Соколів. Це символ інтернаціонального героїзму у боротьбі з фашистами. Тут пліч-о-пліч, закриваючи переправи через Мож, на смерть стояли радянські та чехословацькі воїни. Не шкодуючи життя, боролися вони за свободу Харкова, Праги, всіх людей на землі. Ось чому в одній братській могилі разом з іншими героями лежать Герої Радянського Союзу Григорій Посохов та Отакар Ярош. Останній був першим іноземцем, удостоєним цього високого звання.

На Вилівці та Можі боровся Чехословацький батальйон, а на іншій притоці Можу – Ольшанці, в районі Таранівки, 25 гвардійців під командуванням лейтенанта Петра Широніна вісім днів стримували безперервні атаки ворога. Пізніше їх назвуть українцями панфіловцями і весь взвод буде нагороджений золотими медалями Героїв Радянського Союзу.

Річка Ольшанка – остання притока Мож. Далі розташований Зміїв, де Мож зливається із Сіверським Дінцем.

Безліч джерел, струмків та річок у долині Можу пояснюється тим, що в цьому районі збереглись ліси. І хоч це не той давній ліс, котрий колись тягнувся від Валок до Холодної гори, але лісові масиви тут розповсюджені як на лівому, так і на правому берегах. Ліси у районі Знаменського та Водолаги, у районі Коробових Хуторів, Змієва і Таранівки, смуга лісу від Мерефи до Змієва на лівому березі Можу допомагають накопичувати вологу зимою і восени й віддавати її рівномірно протягом всього літа.

В долинах Можу та її приток створено чимало ставків. Але найбільше будівництво ведеться біля Мерефи, де з ініціативи Мереф'янської міської Ради будується велике водоймище. Воно розіллється на кілька кілометрів віще і нижче автодорожнього мосту. Це дозволить створити резервуар у кілька мільйонів кубометрів води, мати десятки кілометрів піщаних пляжів, позбавитися сотень гектарів заболочених територій.

 

© І. Ю. Саратов, 2012

 

Посилання:

Саратов І. Ю. Водоймища міста: річка Мож / І. Ю.Саратов; за ред. Ю. А. Коловрата // История Змиевского края. Змиев. 05.12.2012.  URL: https://colovrat.at.ua/publ/13-1-0-241

Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):

Водоймища міста: річка Мож // История Змиевского края. 2012-03-06. URL: https://colovrat.org/publ/13-1-0-241 (дата обращения: 2024-03-28).

Похожие статьи:


Рубрика: Географическое краеведение | Дата публикации: 2012-03-06 | Просмотров: 6776 | Ключевые слова: мож, Мжа