ДЕКІЛЬКА СЛІВ ПРО ВИСВІТЛЕННЯ ПАРТИЗАНСЬКОГО РУХУ
1941–1943 рр. НА ТЕРИТОРІЇ ЗМІЇВСЬКОГО РАЙОНУ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ
___________________________________________
© Є. В. Полях,
Зміївський ліцей № 1 ім. З. К. Слюсаренка
І.1. Загальний опис джерел
Щорічно Зміївський ліцей № 1 імені двічі Героя Радянського Союзу Захарія Карповича Слюсаренка, разом із працівниками музейного комплексу ліцею, проводить пошукову роботу по вивченню подій Великої Вітчизняної війни. Зокрема вивчається партизанський рух на Зміївщині. Тому обрана авторкою тема є вельми актуальною.
На протязі багатьох років ця тема цікавила дослідників історії Зміївщини. Зокрема, чильне місце партизанський рух посідає у книгах «Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область», «Зміїв», «Соколів та соколяни», «Зміївщина – Слобожанщини перлина».
Об’єктом нашої дослідницької роботи є партизанський рух на Зміївщині у роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, а предметом – джерела, що висвітлюють цей рух.
Метою представленого дослідження є:
- порівняльний аналіз писемних джерел;
- виявлення протиріч у спогадах учасників партизанського руху та руху Опору;
- реконструкція діяльності партизанських загонів на території Зміївського району Харківської області України.
Методологічною основою роботи є аналіз джерел та синтез отриманого фактичного матеріалу. У роботі широко застосовується також компаративний (порівняльний) метод.
Джерельну базу роботи складають:
- збірка спогадів «В боях за Харьковщину»;
- газетна публікація спогадів О. М. Савченка «Підпілля Зміївщини. 1941–1942 рр.»;
- спогади Ф. Цибульника;
- рукопис А. Є. Шулєшової «Пережитое не забывается»;
- архівні матеріали, вилучені з фонду № 5 архівного відділу музейного комплексу Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка. Всі фонди вводяться у науковий обіг вперше.
Першу групу джерел складають опубліковані мемуари учасників бойових дій на території Зміївського району. Відмітимо перш за все третє видання збірки «В боях за Харьковщину», підготовлена Партійним архівом Харківського обкому КП України та Воєнно-науковим товариством при Харківському гарнізонному Будинку офіцерів Радянської Армії.
Сюди ж слід віднести спогади про підпілля Зміївщини та його діяльність у період 1941-1942 років першого секретаря підпільного райкому партії О. М. Савченка. За життя ці спогади не були надруковані, а їх рукопис було передано на зберігання до Зміївського краєзнавчого музею. У 2003 році їх було опубліковано (зі скороченнями) завдяки старанням І. Я. Кулініча у районній газеті «Вісті Зміївщини».
Деякі факти про мохначанських партизан було отримано нами із автобіографічної публікації Ф. Цибульника.
Значна частина спогадів про діяльність партизанських загонів Зміївського району міститься у збірці документів та мемуарів «Героїчні сторінки Зміївщини».
Всі опубліковані джерела мають пізню редакцію та, судячи з архівних матеріалів, носять почасти вибірковий характер.
Другу групу джерел становлять документи та рукопис, що зберігаються в архівному відділі Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка. Перш за все, рукопис головного лікаря Зміївської районної лікарні А. Є. Шулєшової, який знайомить читача з подіями окупації Змієва у 1941–1943 роках, частково торкається взаємодії медичних працівників із партизанами. Заздалегідь зазначимо, що ці мемуари було опубліковано рядом газетних статей та окремою книгою (загальним тиражем 15 тисяч) у Свердловську (нині Єкатиренбург, Росія). Рукопис являє собою машинописний текст з 97 сторінок односторонніх аркушів А4 формату, зшитих в одній книжці. Текст має авторські правки, зроблені від руки кульковою ручкою. Після смерті А. Є. Шулєшової рукопис був переданий К. Ф. Кочурою на депонування в історико-краєзнавчий музей Зміївського ліцею № 1 ім. З. К. Слюсаренка.
У названій музейній установі виділено окремий фонд № 5, присвячений Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Зокрема, тут зберігаються листи колишнього секретаря підпільного райкому партії О. М. Савченка до П. Р. Куляса, який був комісаром 65 партизанського загону, спогади самого П. Р. Куляса. Названі архівні матеріали являють собою рукописи, виконані чорнильною ручкою, а також почасти надруковані на друкарській машинці та завірені підписами авторів.
І.2. Виявлення протиріч у джерелах
При роботі з архівними матеріалами авторкою дослідження було виявлено декілька суттєвих протиріч у висвітленні ролі окремих персоналій, що приймали участь в партизанському русі та русі Опору.
У своїх спогадах Ф. Цибульский розповідає, що у часи Великої Вітчизняної війни у селі Мохнач Зміївського району утворився партизанський загін (комісар Воробйов), але невдовзі він розпався: червоноармійці, наздоганяючи свої частини, відступили на схід, а інші – приєдналися до «Зміївського партизанського загону». Автор спогадів розкриває роль Г. Безкорсої, яка раніше не була висвітлена. Вона була зв’язковою, її знало тільки начальство, а після розпаду загону вона стала служити в Зміївському партизанському загоні на тій же посаді, виконуючи вказівки командирів в селі Мохнач. Чоловік її вступив в Мохначанську поліцію, після цього вона стала користуватися повагою не тільки у поліцаїв, а й у фашистів, бо була з ними на «ти». Зміївський райвіськомат одержує листа з подякою від десантників. Прокурора і військомат викликають Гордієнка, розпитують, як все було, дякують за подвиг і відпускають додому, а Безкорсого засуджують на 6 років каторги у Сибіру. Г. Безкорса не покинула свого чоловіка, а поїхала з ним до Сибіру відбувати термін засудження, а потім повернулися нам Батьківщину, в село Мохнач, де й дожили до кінця своїх днів… Коли нагороджували учасників бойових дій ювілейною медаллю, то в клубі зібралося багато людей, і лейтенант Г. Безкорсій. Люди всі здивувалися, а М. Грошовий здійняв галас, обзиваючи її всякими словами, що нібито вона з фашистами всю війну «крутилася», а ви їй дали медаль. Безкорса дістала з кишені партизанський квиток і подала лейтенанту. Офіцер прочитав і показав усім присутнім квиток. Г. Безкорса стала перед людьми і сказала: «Люди добрі, як би ви знали, як було важко маскуватися, щоб фашисти, поліцаї не здогадалися кому ти служиш», – і заплакала.
У своєму рукописі головний лікар Зміївської лікарні А. Є. Шулєшова повідомляє, що «поскольку ни городским управлениям, ни, тем более, немцам не было никакого дела до нужд нашей больницы, мы стали своими силами добывать продовольствие: я посылала в окрестные деревни и села санитарок, и они, бродя от двора ко двору, выпрашивали для больных, у кого – капусты, у кого – картошки, а кто, бывало, мучки или крупы насыпет, кусок сала вынесет. Некоторые жители деревень – особенно те, у кого в больнице родственники находились на излечении, сами приносили нам кто что мог». Також А. Є. Шулєшова розповідає про те, як вона виконала свій службовий обов’язок, вилікувавши ногу Гюнтеру Віббельту (обр-лейтенант), та відмовилася від заробітної платні, але попросила допомогти лікарні харчами: мукою (
У рукописі А. Є. Шулєшова зазначає, що «восьмого марта 1943 года, в четыре часа дня, я уехала из Змиева на машине, присланной за мной из полевого госпиталя шестого гвардейского кавалерийского корпуса, а в ночь в город вновь ворвались немцы. Правда, ненадолго – летом враг был окончательно изгнан из пределов Харьковщины», в той же час, у тому ж приватному листі до П. Р. Куляса О. М. Савченко стверджує наступне: «Но стоило только нашим войскам приблизится к Змиеву в феврале 1943 года, как Анна Ефремовна бежала. Куда? На запад, с немцами. Бежали тогда и другие прислужники оккупантов. Спасло Шулешову только то, что немцы её бросили в Дудковке!..».
Аналізуючи дані джерела інформації, не можна на сто відсотків буди певними в достовірності слів як і О. М. Савченка, так і А. Є. Шулєшової. На мій розсуд, більш достовірним є рукопис А. Є. Шулєшової. Анна Єфремівна виконувала свій обов’язок: лікувала людей, не зважаючи на їх приналежність до різних воюючих сторін. Тому, на мою думку, безглуздим є твердження, що вона «крутилась з німцями». Так, можливо, у своєму рукописі вона змовчує деякі події, але, проаналізувавши історичний ланцюг подій Великої Вітчизняної війни на території Зміївського району, можна лише пишатися такими відданістю та патріотизмом. Я не можу спростувати те твердження, що Анна Євремівна не мала жодного зв’язку з німецькими окупантами. Але, чому вона тоді так старанно намагалася приховати бійців Червоної Армії у лікарні? Не тих бійців, що вже були у лікарні до моменту першої окупації Зміївщини, а про тих, яких вона рятувала вже в період самого окупаційного режиму, співпрацюючи, якщо можна так сказати, з німецькими окупантами. Це – патріотизм!
В одному з листів О. М. Савченка до П. Р. Куляса вказано наступне: «Петр Романович!.. Время завуалировало прошлое. Тяжело кое в чем разобраться теперь. И беда в том, что этим прошлым мало кто интересуется. Где делся Брехунец Яков Андреевич? Тридцать лет прошло от того дня, когда он канул в неизвестность. Но не эта причина в неясности его судьбы. Причина в другом. Нет охотника разгадать тайну исчезновения Якова. Упорно ходят слухи, что эта тайна у известного нам Чумаченка. Говорят так: с коробового хутора числа так 19 мая 1942 года вышла трое – Чумаченко Д. М., Пилипенко И. А. и Брехунец Я. А. Брехунец Яков Андреевич неизвестно где делся. Пилипенко И. А – был схвачен полицаями в Задонецком, а Чумаченко Д. М. остался открыто жить в своем селе до прихода наших. Открыто он мог жить потому что его родня и знакомые были на службе у немцев. Его сохраняли, его не трогали. Тень в убийстве Брехунца Я. А. падает на Чумаченко Д. М. Говорят, что Чумаченко Д.М. избавился от единственного свидетеля – Пилипенко И. А. – выдал его немцам и, как нам известно, немцы повесели Пилипенко И. А. вместе с партизанами». З цього документу ми дізнаємося, що Чумаченко Д. М. був зрадником у партизанському загоні № 65. Досліджуючи деякі інші документи з архіву, я погоджуюся зі словами з листа до Куляса П. Р.
У цьому ж архівному документі, але в іншому листі О. М. Савченко повідомляє наступне: «Иван Николаевич Засядько.. Он вошел в историю. Он – тот, кто представляет в настоящее время «сверхактивного» - командира партизан, смелого и отваженного партизана. Он сумел сделать Шляхту А. Н. – предателем. Он позволил опорочить отца Веры – назвав его дезертиром Советской Армии. Он спокоен и довольный своим «партизанством… Жалко только, что все то, что сделано под руководством Змиевского района сразу после освобождения от немцев Змиева, базировалась на вымысел Ивана Николаевича. Я в те дни был «прокаженным». Правда, мне все же удалось показать действительность подполья, показать подпольщиков и их деятельность в подполье. Но, как видно, некоторым более подходило ранее сказанное Иваном Николаевичем, хотя оно находится далеко от действительности. Но главное не это. Главное то, что решали дело деятельности партизан люди, которые не имели, и не имеют представления о тех тяжелых днях оккупации немцами Змиевского района. Они не видели ни войны, ни жизни тех дней. Они нашли лучшим даже поинтересоваться прошлым». Чи, ось ще один витяг з іншого листа від О. М. Савченка: «Я, как ты знаешь, написал секретарю обкома КПСС свое возмущение по поводу издания книги «История городов и сел УССР», в которой снова повторялись сочинительства Засядька. Да, эти сочинительства сделали его героем тех тяжелых дней разгула Гитлеровских орд в Харьковской области… Для его сочинительства – был чистый горизонт. К тому он сумел и облить грязью такого человека как Шляхта. А разве он один в Харьковской области?.. Вот интересный боевой эпизод Засядька И. Н.: «Другой связной, принес нам весточку о том, что в болоте загруз немецкий танк, чуть ли не целый взвод солдат возле него хлопочет. Но мы, конечно, тоже похохотали: не дали вытащить танк, подорвали его с солдатами вместе». И вот находились люди, которые такую галиматью верили. Даже такой вопрос: Сколько нужно т. Засядько взять с собой тола, что бы взорвать в воздух 30-40 тонный танк? Да. Вот такая чепуха в то время и считалась, как героический поступок. Почему?.. Да потому, что о нем написал авторитетный в области журналист, который не имел представления об оккупантах и их делах». З уривків листів ми можемо проаналізувати наступне: є люди, котрі після закінчення війни, приписали собі безліч заслуг, але, при цьому, деякі навіть не знали, що це таке – підпілля та служба в ньому. І таких людей було не мало…
Майже в кожному листі до П. Р. Куляса можна знайти відомості про людей, які після війни приписували собі партизанські досягнення. Ось наприклад: « Выступил я с вознаграждением против одной женщины с села Скрипаев. А знаешь почему?.. В Змиевском районе есть одна женщина, которая фуксом прошла в партизаны отряда Любченка. Я дал справку, что эта женщина никогда не была в партизанах и никакого отношения к ним не имеет. А раз она не партизанка, она никакого права не имеет объявлять и называть других партизанами – по своему выбору… И ты смотри: то Шулешову чуть героем не сделали, то ещё некоторых...».
За мужність та відвагу, виявлені в боротьбі проти німецько-нацистських окупантів в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Президія Верховної ради Української РСР нагородила віл імені Президії Верховної Ради СРСР партизанів і підпільників Зміївщини.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Полях Є. В. Декілька слів про висвітлення партизанського руху 1941–1943 рр. На території Зміївського району Харківської області України / Є. В. Полях // История Змиевского края. – Змиев, 05. 12. 2012. – Режим доступу : https://colovrat.at.ua/publ/1-1-0-264.
Библиовебографическое описание (ДСТУ 8302:2015):
Декілька слів про висвітлення партизанського руху 1941–1943 рр. на території Зміївського району Харківської області України // История Змиевского края. 2012-12-06. URL: https://colovrat.org/publ/1-1-0-264 (дата обращения: 2024-04-17).
Похожие статьи: